Читати книгу - "Я за тебе (не) піду!, Ванда Трезор"

Господи, яка ницість - порпатися в чужих листах! Я колись сказала йому свій пароль, щось там треба було по роботі, вже не пам'ятаю, що, і терміново треба було зайти і завантажити й роздрукувати якийсь документ, а в мене не було доступу до принтера. Я попросила Реста. А він, виявляється, мій пароль зберіг, запам'ятав. Напевно, періодично лазив у поштовій скриньці…

От і зараз, побачив лист, який прийшов на цю пошту, прочитав, а потім почав дзвонити… Так, минуло буквально п'ятнадцять хвилин, коли я щось зробила сама і для себе, а він вже вдирається в моє життя і паплюжить його!

- Я не робитиму того, про що ти просиш: це жахливо! Це ж дитина! Я не можу вбити свою дитину!

- Яка дитина?! Отямся! - прокричав Рест у трубку. - Дитина - це те, що лежить в колисці, або бігає біля тебе і репетує, або ходить в школу! А те, що має один місяць - це ще не дитина! Лікарі зроблять все дуже гарно й швидко! Повертайся у місто! Зараз же!

Він так і сказав: “те, ЩО лежить у колисці…”. Це було жахливо! Де була моя голова, де були мої очі, де були мої вуха, де була взагалі вся я, коли зустрічалася з цим чоловіком і навіть закохалася в нього?! А він, виявляється, просто використовував мене і паралельно мав інтрижку з дочкою боса, а можливо, і з іншими жінками. Тепер я впевнена, що була не одна така… Хоча, про що я кажу! Мабуть, це я була інтрижкою, що затягнулася на два роки! О Господи, два роки, викинутих із мого життя! Два роки, які були, звичайно, приємними, але тепер вони здавалися мені жахливими!

- Марто, я зараз трохи зайнятий. Сама розумієш, підготовка до весілля і все таке, кілька днів повинен бути в Києві. Але як тільки трохи звільнюся, я приїду й заберу тебе. Максимум через тиждень. Поїдемо одразу ж у клініку, я все оплачу…

- Ніколи! Ніколи мені більше не дзвони! Цього не буде! Я не хочу тебе знати і бачити! Зникни з мого життя! - закричала я в розпачі і відкинула телефон геть, в куток кімнати. Він глухо стукнувся об стіну, впав на підлогу. Але не вимкнувся. Так, сучасні телефони протиударні. І безжалісні. Тихий голос Реста ще щось пробурмотів там, а потім він завершив дзвінок. У залі запанувала тиша.

Я схопилася руками за голову, сіла на диван і захиталася в розпачі з боку в бік. Сльози текли по щоках. Як добре, що я нікому не сказала, де я. Можливо, я зможу уникнути того, що пропонує цей гад? Хоча, знаючи його настирливість, тепер я відчувала себе у небезпеці.

Потім раптом згадала про пошту. Швиденько схопила мишку і відкрила потрібний сайт, зайшла в свою поштову скриньку і змінила пароль.

Тепер Рест не міг зайти в мій акаунт, проте, це не тішило. Все дарма! Трясця, невже нічого не вийде із того, що я задумала? Задумала спонтанно, можливо, це й неправильно, але це було моє рішення, моє життя! Може, Рест не знайде мене? Він же не знає, де я!

Але надія тут же розтанула. Я згадала, що в оголошенні написала, куди з'являтися моїм “конкурсантам”! Рест явно прочитав це все і тепер знає моє місцезнаходження. Загроза життю моїй дитині нависла дамокловим мечем. Ох, що ж робити?

Я відкинулася на спинку дивана і зрозуміла, що вже не хочу плакати. Все, наплакалася! Досить! Якщо я хочу захистити себе і свою дитину, слід було терміново протягом цього тижня вийти заміж!

Дякую, що завітали в мою новинку. Дуже радітиму вподобайкам і коментарям. І прошу підписатися на авторку, щоб не пропустити новинки. Ага, і книгу в бібліотеку додайте. Я можу й кожного дня розділи додавати. Натхнення інколи накриває мене своєю потужною хвилею, і я пишу багато.

Дякую за підтримку! ❤️