BooksUkraine.com » 📖 Фентезі » Тіні Лендорну, Радомир Український 📚 - Українською

Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

7
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Тіні Лендорну" автора Радомир Український. Жанр книги: 📖 Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 153 154 155 ... 180
Перейти на сторінку:

— Меліро, — звернувся він, піднявши голову й подивившись у її бік. Сріблясті пасма волосся відбивали слабке мерехтіння полум’я. — Як ти тут опинилася?

Меліра обернулася до нього, її срібні очі зустріли його погляд. У них промайнуло здивування, але вона швидко приховала свої емоції, зберігши спокій.

— Що ти маєш на увазі? — відповіла вона тихо, крокуючи ближче до багаття.

Еріон спробував сісти зручніше, незважаючи на біль у боці, і продовжив:

— Раніше, у святилищі, ти, Арена й Ксарій казали, що не можете покинути його межі. Що ваше місце — там, і ви не можете просто так залишити його. Тоді як ти змогла опинитися тут? Так далеко?

Меліра повільно сіла поруч із багаттям, підігнувши ноги під себе. Її обличчя було зосередженим, а голос м’яким, коли вона почала говорити:

— Це… складно пояснити. Навіть мені.

Вона на мить замовкла, вдивляючись у полум’я, ніби намагаючись знайти правильні слова. Тіні від вогню грали на її обличчі, створюючи химерний малюнок.

— Я ніколи раніше не намагалася покинути святилище просто так, — продовжила вона. — Це не тільки місце, де ми служимо темряві. Воно — частина нас. Воно тримає нас, дає сили й визначає нашу роль. Ми не можемо просто піти, бо ми — його частина. Або… принаймні я так думала.

Еріон слухав уважно, його очі не відривалися від неї.

— Але коли ви залишили святилище, все стало інакшим. Темрява навколо почала змінюватися. Вона стала… тихішою. Глибшою. Я відчувала, як вона торкається мене, не як раніше. Потім це сталося.

Вона перевела погляд на Еріона, і її очі сяяли слабким світлом.

— Я відчула темряву всередині. Вона показала мені картину. Я побачила тебе й твоїх друзів. Ви стояли перед печерою, а навпроти вас був король зі своїми людьми. Ви були в небезпеці, це було очевидно. Це видіння прийшло раптово, але я знала, що це не просто образи. Це був заклик.

Еріон нахмурився, намагаючись усвідомити її слова.

— Заклик? Темрява закликала тебе прийти до мене? — запитав він.

Меліра кивнула, її обличчя залишалося серйозним.

— Так. Я знала, що маю йти. Я не питала себе, чи зможу покинути святилище. Просто зробила крок уперед… і змогла. Темрява дозволила мені. Вона направила мене сюди.

Вона на мить замовкла, ніби вагаючись, а потім додала:

— Мені здається, це був знак. Знак того, що моя роль тепер поруч із тобою. Що моє місце — там, де ти.

Еріон кілька хвилин мовчав, обдумуючи почуте. Його погляд був спрямований у багаття, але він відчував кожен її погляд, кожне слово, яке проникало в його розум. Він ніколи не думав, що темрява може діяти так вибірково, але її слова мали сенс.

— Ти впевнена в цьому? — запитав він, зрештою піднявши очі до неї. — Що це був саме знак, а не щось інше?

Меліра повільно видихнула, її губи склалися в легку, але тверду усмішку.

— Я впевнена. Інакше я б не змогла прийти сюди. Темрява не допускає випадковостей, Еріоне. Вона діє лише тоді, коли це потрібно.

Еріон уважно вдивлявся в обличчя Меліри, вловлюючи кожну зміну в її виразі. Її слова про темряву як про свідомий вибір глибоко вразили його. Він відчував задоволення від того, що отримав зрозумілу відповідь, яка дала йому змогу краще усвідомити їхню ситуацію.

— Дякую, Меліро, — сказав він, його голос звучав м’яко, але впевнено. — Твої слова допомагають мені зрозуміти більше, ніж я міг уявити. Але тепер питання інше: що робити далі? Як ми врятуємо моїх друзів?

Меліра на мить замислилася, її погляд був спрямований на полум’я багаття. Потім вона перевела очі на Еріона, у них було щось тепле, але водночас серйозне.

— Перш за все, ти маєш відпочити, — сказала вона. Її голос був спокійним, але наполегливим. — Твоє тіло виснажене. Рана глибока, і хоча темрява допомагає тобі зцілюватися швидше, цього недостатньо. Якщо ти підеш до короля в такому стані, ти не зможеш протистояти йому в повну силу.

Еріон кивнув, розуміючи її логіку, але в його очах блиснув відтінок нетерпіння.

— А потім? — запитав він.

Меліра ледь усміхнулася, її срібні очі сяяли в світлі багаття.

— А потім ми побачимо, що буде далі. Король знає, що ти прийдеш. Він буде готуватися, але водночас він боїться. Це твоя перевага. Темрява поруч із тобою, Еріоне. І тепер, коли ти носиш кільце Пустоти, її сила стала частиною тебе. Але...

Вона на мить зупинилася, вдивляючись у його обличчя, і додала:

— Я хочу запитати тебе… Що ти відчуваєш?

Еріон на мить застиг. Його погляд напружено вп’явся в її срібні очі, намагаючись зрозуміти суть запитання. Але слова прозвучали занадто двозначно, і його думки раптом звернули в інший бік.

— Що… я відчуваю? — повторив він, і на його обличчі з’явився легкий відтінок збентеження. Його розум ніби почав блукати, намагаючись зібрати слова. — Ти маєш на увазі…

Він затнувся, і в його очах промайнула легка нерішучість. Чи могла вона запитувати про те, що він відчуває до неї?

1 ... 153 154 155 ... 180
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тіні Лендорну, Радомир Український», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тіні Лендорну, Радомир Український"