Читати книгу - "Наближення. Наркотики і сп'яніння, Ернст Юнгер"

А також у ландшафтах. «Кожен великий знавець природи розпізнав істину, яка полягає в тому, що кожен дух тут унизу, має свій символ, а отже, вся природа як ієрогліф лежить перед нашими очима». Так каже Баадер[101], якого я, подібно до Беме[102], цитую із застереженням через вирази на кшталт «тут унизу», та пройти повз його погляди про мистецтво й природу неможливо. Мистецтво для нього є віддзеркаленням або прозорістю вищих понять у формі чуттєвої реальності («Fermenta cognitionis[103]»).

Європа

Дозування

Напруження і розслаблення, ущільнення і заціпеніння, компресія й оніміння позначають амбівалентність сп'яніння та його відчуття життя.

Можливість ексцесу завжди існує — «excedere» означає «виходити». Тут це правило, від якого відходять. Те, що практично вважається ексцесом, залежить від норми, яка зі зміною середовища дозволяє більш чи менш обмежену толерантність. У технічному середовищі, в якому годинники відіграють дедалі більшу роль, ця терпимість стає все обмеженішою; машини не допускають жодного, навіть побіжного, «виходу назовні» з вимірного часу. Ця терпимість вимагає аскези й не ладнає з наркотиком, який споживається для задоволення, — якраз навпаки: там, де вживають наркотики, планка нормальності має підвищуватися. Це стосується більшості пігулок, за допомогою яких коригуються фізичні й психічні розлади.

По суті, «вийти назовні» означає полишити нормальний час. Що більше зростатиме панування годинників, то ризикованішим це ставатиме. Залишається той самий час, який тут зривається вниз, а там розпластується спокійним дзеркалом, і це той самий дух, який модулює його як форму своєї уяви. Час стає об'єктом духу, його іграшкою за межами «вічно синхронізованого часу». З цього стає зрозумілим усвідомлення незвичного і надзвичайного, та несподівана радість, яка охоплює сп'янілого, але також і дискомфорт, який слідує за ексцесами. Вся ця насолода та життєва сила були не лише передчасними, але насамперед позиченими, наперед спожитим часом, байдуже, був він ущільнений чи розтягнений.

З другого боку, відрізок часу в стані сп'яніння поєднується зі спогадами про підвищене відчуття життя. Він тримається не так завдяки темпоральній інакшості, як на інакшості ключа: через зміну часів відкриваються простори з невідомими образами й перспективами.

Зі спогадом про те пережите відчуття життя поєднується прагнення знову доєднатися до нього: настрій, коли відчував піднесення і захоплення. Необхідно переривати таке відчуття паузами; і тут також залишається чинним мотто «копачів скарбів». Довгий шлях можна подолати кроком або риссю, але не чвалом. Там, де пристрасть стає залежністю, інтервал слід перескакувати; проте це веде до швидкого зношування.

«Sucht» («залежність») нагадує дієслово «suchen» («шукати»); етимологічно значення веде до ґотського «suikan», що означає «бути хворим», що ще збереглося в німецькому «siech» («кволий») та англійському «sick» («хворий»). Як і в багатьох інших словах, тут слід звертати увагу не лише на історичний смисл, але й на звуконаслідувальний; тут сфера поета виходить за межі суворої граматики.

Тривалість інтервалу — доволі різна; якщо розглядати процес із перспективи наркотику, то вона визначатиметься його токсичною дією. Легку ейфорію від сп'яніння можна повторити вже за декілька хвилин. Сигарета після печеної дичини дарує досконалу насолоду, не задовольняючи до кінця. Майже щоденні зустрічі у кнайпі відбуваються десятиліттями; там збираються завсідники, які вже знають свій «квантум», нерідко чималий, проте вони таки доживають до старості.

Культові урочистості, під час яких свою роль відіграють сильні наркотики, часто відбуваються з періодичністю в декілька років. Вплив може бути таким потужним, що учасник святкування більше не прагне повторення. Як уже згадувалося, ця надзвичайна сила в ранні часи також приписувалася вину, адже виноград був одомашнений із давніх давен. І ще досі існують чутливі натури, на яких воно діє, як у минулому. У цьому плані вони залишаються на рівні дітей. Їхня чутливість не обов'язково спирається на фізичну слабкість — навпаки, небезпечніше, коли ця чутливість поєднується із сильною натурою.

Мій друг із часів Першої світової війни — назву його Крамберґом — був наділений цією прасилою, яка проявлялася навіть у зовнішності. Тренована постава атлета поєднувалася з мужнім та водночас інтеліґентним обличчям — приблизно так змальовує Бернард Шоу боксера Кашеля Байрона[104]. Ерос був очевидний — я відчував це, коли сидів з Крамберґом в одній кнайпі. У таких місцях нерідко трапляється, що одна подружка шепоче на вухо іншій: «Поглянь там, праворуч, поряд з дверима — який гарний із себе чоловік». Такі репліки були тут непотрібні; присутність Крамберґа непомітно, але сильно притягувала до нього увагу — такий інтерес до своєї особи, здається, його не надто дивував, він приймав цю увагу як неминучу данину.

Дивно, що ті, хто може насолоджуватися такою вигідною перевагою, часто досягають меншого, ніж ті, хто заледве вирізняється із загалу. Якщо додається ще й слава, то перспективи будуть ще несприятливіші. Там, де спритний хід вдається, він може так само легко й зірватися. Байрон — тепер я маю на увазі справжнього — є прототипом таких щасливців. Розлучена жінка, яка живе із самих заощаджень, майже завжди залишається у затінку.

Крамберґ мало говорив про обставини свого життя. Після різних авантюрних мандрівок він опинився на посаді чиновника в невеликому відомстві з надто малою, як для його потреб, платнею. Він дбав про гарний гардероб і займався «culture physique[105]». Ввечері він призвичаївся у своїй кімнаті голим робити гімнастику та тренуватися з еспандером. І хоча він помітив, що о цій годині в сусідніх вікнах з'являються панії з біноклями, йому таке не надто заважало — це відповідало його ексгібіціоністському типу.

Дивовижним для його самозакоханої та викличної натури було те, що він не вживав ні краплі алкогольних напоїв, навіть жодного пива, яке в той час було доволі слабким. Спершу я сприйняв це за