Читати книгу - "Ловці туманів, Олександра Чернобай"

– Ти неуважно мене слухаєш, я говорив, що це – не мій будинок. Тепер через тебе доведеться робити ремонт. А втім… – він знову нахилив голову, тільки вже на інший бік. – А втім, завтра вдень сама прийдеш – і все полагодиш.

У Каї злетіла брова:

– Ще чого! Документи свої неси!

– А я їх загубив.

– Цілком всі?

– Так.

– Твоє місце реєстрації?

– Каю, повір, це так далеко, що ти й міста такого не знаєш.

– Нічого, пошукаю на мапі. Відповідай на запитання, будь ласка.

Іриней зітхнув і покрутив головою:

– Я не на допиті.

– Ти мені стільки разів це повторював, що тепер я тобі його точно влаштую.

Він вкотре хитро усміхнувся:

– Якщо мені не зраджує пам'ять, ти маєш викликати мене на допит офіційно.

– Я тебе затримала на місці злочину, ти – підозрюваний.

– Ні, Каю. Ти мене зовсім не затримувала, а я тебе врятував. Тим паче в чому ти мене підозрюєш? В гарчанні? Чи вважаєш, ніби я на той туман впливати вмію? До того ж я весь час з тобою був, коли те бідолашне тіло ймовірно понівечили. Досить вже намагатися мене надурити, я не такий нетямущий, як ти вважаєш.

Вуста дівчини щільно стулились. Іриней мав рацію і її це помітно дратувало.

– Не вірю, що ти нічого іншого не бачив у лісі, окрім туману. Чувши тільки саме гарчання, навряд кинувся б мене рятувати, – вона сховала зброю в кобуру. – Гадаю, ти чудово знаєш, що то було, як і знаєш, що до світу людей воно не належить. Я обов'язково з’ясую, що це, з’ясую, хто ти є та звідки прибув, і наступного разу прийду офіційно, як тобі й хочеться, – Кая попрямувала до дверей, а потім неочікувано зупинилась і розвернулася. – Тільки не забувай, що поки ти мовчиш, десь там гинуть люди.

– Якщо це, на твою думку, щось надприродне, ти не зможеш йому протистояти.

Дівчина коротко засміялась:

– Ще і як зможу.

Іриней примружився, він аж відчув ту хвилю гніву, яка від неї линула.

– Ти говориш з ненавистю.

– Ні, не з ненавистю. Але у світі людей небезпечним створінням нема чого робити.