Читати книгу - "Ловці туманів, Олександра Чернобай"

Олекса поквапився за Оксаною, яка намагалась перетворитися на справжній вітер. Вона виявилась досить прудкою, Аріадна тільки й встигала, що відстежувати її, однак тільки-но з’являлася там, де пробігала дівчина, та вже віддалялась. У вартової насичувалася кров холодом, коли вона бачила Оксану в подобі вовкулаки, Аріадна не могла зрозуміти, в чому річ, адже перестала боятися їх, відколи вони зблизились з Олексою. Чому ж тоді жінка відчуває таку неприязнь до цієї Оксани?

Моторошне гарчання повторилося ще декілька раз, вартова рішуче налаштовувалась на людей, про яких говорив Рудий, аби захистити їх, проте, коли вона це робила, не могла злапати, де ж вони. А потім неподалік пролунало щось досить дивне – дзвінкий рик, що поступово перейшов у дівочі викрики. Аріадна миттєво туди перемістилась і побачила, як на землі, тримаючись за ногу та морщачись від болю, колихалася Оксана. Біля неї на колінах стояв Олекса і намагався прибрати її долоні від литки, схоже дівчина якось травмувалася під час бігу. Вони були обоє цілком голими, що викликало в Аріадни неприємні гнітючі відчуття, кортіло відвернутися, але зациклюватись на цьому вона зовсім не хотіла.

– Олексо! Де ті люди?! Я не можу відстежити їх! Скажи мені напрямок, де вони знаходяться?!

Чоловік розвернувся, його виразні м’язи заграли під світлом таємничого місяця, а волога від трави спокусливо заблищала на шкірі. Він похитав головою, очі в нього й досі палали червоним, а на обличчі трималась застигла тривога:

– Я більше не відчуваю небезпеки, здається, вона відступила. А ще там Іриней, тож думаю, він впорається.

– Іриней?! Той самий Іриней?! Що цей дивак там забув?!

Проте бодай щось відповісти Олексі не дозволили, Оксана знову чимдуж заволала і чоловік миттєво повернувся до дівчиська та продовжив обдивлятись її ногу.

– Що з нею? – Аріадна вперто трималася, намагаючись не думати, що голий Олекса зараз торкається такої ж самої голої молодої дівчини.

– Схоже, Оксана підвернула ногу, але треба ще ретельніше оглянути.

– «Та куди вже ретельніше!» – Аріадна спочатку хотіла підійти до них, але потім передумала.

– Не варто було так поспішати. Поясни свої знайомій, що на небезпеки не можна легковажно реагувати.

Перевертень нічого їй не відповів, вся його увага зосередилась виключно на травмованій нозі.

– Гаразд. Не заважатиму вам. Знайду Іринея та перепитаю в нього, що там сталося, – Аріадна поквапилась залишити цих двох голих вовкулак, в неї всередині, наче чорна діра виросла, що засмоктувала до себе геть все, а особливо – рівновагу.

Вартова перемістилась туди, де відчувала потужну жіночу енергію, та ледь встигла за дерево сховатися, бо побачила Іринея, що йшов лісом разом з дівчиною, яка тримала в руці чималу пір’їну.

– Дивно… – Аріадна тихо прошепотіла сама собі. – Що вони роблять вночі в лісі? Що то за пір’їна в неї така? – але тут вона почула голоси чоловіків, що гомоніли неподалік, швиденько накинула каптур на голову та пішла туди, звідки лунали короткі діалоги.

Спочатку вартова помітила на стовбурах, листі, кущах і траві якісь темні плями, немов їх сажею намастили. Аріадна торкнулася пальцями тієї загадкової суміші, яка за декілька секунд, ніби в повітрі розчинилась. Вона придивилася уважніше, плями дійсно дивним чином поступово зникали.

Аріадна попрямувала далі й побачила поліціянтів, що комашилися навколо невеличкої галявини, чоловіки у формах бігали туди-сюди, ставили ліхтарі, що за розмірами були їм по пояс, розмотували та натягували поміж дерев червоно-білі огороджувальні стрічки, фотографували щось зі спалахами. Їй все це нагадувало дії, які здійснюють органи слідства у випадку вбивства, вона таке вже не раз бачила, тож чудово розуміла, трапилося дещо справді серйозне. Вартова на всяк випадок дістала свій кинджал та обійшла галявину з іншого боку, щоб поліціянти її не помітили. Коли вона збагнула, що тут відбулося, коли очі жінки знайшли пошматовані частини людського тіла, серце пришвидшилося. Хто ж таке зробив? Невже перевертень? Але гарчання, яке вони втрьох чули... Не було схоже, щоб воно належало перевертню. Чи й перевертням. І чому тоді Олекса нікого не відчув? А ще та дивна темна суміш, що таємниче зникла… Питань в Аріадни поставало купа, а відповідей чи хоча б здогадок – ніяких, тож вона вирішила повернутись до Олекси, аби розповісти, що тут побачила.

Вартова припустила, що Рудий з тієї хитрющою Оксаною вже напевно прийшли до його будинку, тому Аріадна перемістилася одразу туди. Але картина, яку вона застала, геть їй не сподобалась: голий Олекса заносив на своїх моцних руках цілком голу Оксану, що обхопила його за шию, міцно притискаючись до рельєфного тіла. Аріадна і звідси помітила її задоволену посмішку, таке враження, ніби чоловік заносив після весілля свою дружину до їхнього спільного будинку. Вартовій стало бридко, всередину, наче розпеченого вугілля насипали. Це навіть не ревнощі, це так, ніби вона зайва тут, переслідує та заважає молодятам насолоджуватися часом один з одним. Очі защипало, в горлянці, немов каменюка застрягла, долоні стиснулися в кулаки. Вперше, вперше в житті Аріадна відчувала, як в’яне її тендітна крихка надія, адже вона сподівалася, що Олекса чекав зустрічі з нею, що скучив, що хотів побачити, а на ділі виявилось, голова перевертня і його руки зайняті зовсім іншим.

Стовбикати коло будинку Олекси, наче сталкерша, вона й не збиралася, за мить перемістилась до «Кола долі», намагаючись викинути з думок голі тіла, притиснуті один до одного. Аби не перегортати набридливе й колюче видіння, Аріадна вирішила покликати Лада, щоб спочатку йому розповісти про те, що побачила в лісі. Раз «Коло долі» поки мовчало, то, можливо, все це якось пояснюється, а річ зовсім не в магії. Однак не встигла вона договорити побратиму, з чим пів години тому зіткнулася, як отримала від Кола ментальну підказку: «…вони приходять з туманами…». Аріадна чітко це почула у своїй голові та одразу ж повторила вголос, дивлячись на Лада: