Читати книгу - "Чорний агат: Втрачена спадкоємиця , Ірина Кузьменко "

— Дагратіонці володіють сірою магією? — присівши на ліжко та поглянувши на листок паперу із зображення руни, здивувалася Міра.

— Сіра магія знаходиться на межі між білою і чорною, — сказала Вікторія. — Якщо володар чи володарка використає свою силу на шкоду, він чи вона відкочується в темряву. — Вікторія, зітхнувши, присіла поряд з Мірою. — Сірою магією володіла моя тітка Корнелія.

Мирослава, взявши матір за руку, схилила голову їй на плече. Вікторія, погладивши доньку, глибоко вдихнула й промовила:

— Давай скоріше вже перевеземо речі й разом приготуємо вечерю.

Мирослава, всміхнувшись, кивнула й продовжила збирати речі.

Вікторія вийшла з під’їзду та поклала сумки з речами в багажник. Присівши на капот, підняла голову й поглянула на балкон квартири, в якій мешкала Мирослава. Це їхня з матір’ю перша квартира в місті. Тут були як приємні спогади, так і не дуже. Утім, через те, що їм прийшовся до вподоби Подільський район, вирішили далеко не переїздити, а продати квартиру так і не наважилися.

Вікторія, почувши свист шин біля будинку, озирнулася. До під’їзду під’їхала чорна спортивна машина, і з неї вийшов молодий чоловік. Він, оглянувшись, кивнув Вікторії. Жінка, стримано всміхнувшись, кивнула у відповідь. Побачивши, як із будинку виходить Міра, тримаючи в руках кілька пакетів, встала з капоту та направилася до неї.

Мирослава, побачивши біля під’їзду Дем’яна, округлила очі й впустила з рук пакети. Серце вмить відреагувало на його появу й пришвидшено забилося. Хлопець, широко всміхнувшись, підняв їх й запитав:

— Потрібна допомога?

— Ти… що тут робиш? — прискіпливо оглядаючи хлопця, промовила.

— Я в цьому будинку орендую квартиру.

Мирослава, хмикнувши й обійшовши його, поглянула на матір і промовила:

— За іншими речами повернемося завтра.

— Гаразд, — знизивши плечима, відповіла Вікторія й, перевівши погляд на юнака, кивнула. Міра знизала плечима.

Дем’ян, стиснувши вуста, озирнувся.

— Мирославо, якщо ти хочеш зі мною сходити на побачення, то давай хоча б речі допоможу донести до машини! — сказав Дем і, торкнувшись до руки дівчини, забрав у неї пакети.

Вікторія оглянула хлопця й прошепотіла:

— Побачення? Гм… а юнак гарний.

Мирослава зітхнула й пішла слідом за ним.

— Я взагалі-то переїжджаю із цього будинку! Як прикро, що ми не станемо сусідами! — з іронією додала.

Дем’ян, зупинившись біля автівки, кивнув і, озирнувшись, сказав:

— Дійсно, дуже прикро.

— Юначе, дякуємо за допомогу! — відкривши задні дверцята машини та забравши пакети від хлопця, сказала Вікторія.

Дем’ян, поглянувши на Вікторію з-під лоба, кивнув і, склавши руки позаду, відійшов на крок. Міра, поглянувши на хлопця, широко всміхнулася та, поплескавши його по грудях, підморгнула.

— Зустрінемося в університеті.

Сівши у машину, схилила голову на сидіння й видихнула. Вікторія, завівши двигун, запитала:

— Ну, і?

— Це той самий хлопець із Румунії.

Вікторія, стиснувши кермо, нахмурилася й сказала:

— Гарний, загадковий хлопець.

— Угу, — кивнула Міра.

Вдома їх зустріла тиша. Серафима ще не повернулася, і це бентежило. Доки Міра розбирала речі та складала їх у шафу, Вікторія зателефонувала матері, утім її мобільний був вимкнений.

На вечір повернулася Серафима з піднесеним настроєм. Вікторія й Мирослава, перебуваючи на кухні, переглянулися.

— Мамо, не хочеш сказати, де ти так довго була? — склавши руки на грудях, запитала Вікторія.

Серафима, присівши, всміхнулася.

— Взагалі-то я всіх звикла контролювати.

— Зараз інші обставини, — поставивши чайник із водою, промовила Вікторія.

— Я домовилася з общиною відьом, завтра вони проведуть відьомський обряд, і ти, Вікторіє, повернеш свою силу.

— Мамо, ти що, все їм розповіла? — вигукнула Вікторія.

Серафима обурилася такому тону доньки. Тому, закотивши очі й голосно зітхнувши, додала:

— Я розповіла їм лише те, що вони повинні знати. І це допоможе нам у боротьбі. Ти ж хочеш повернути свою магію, Вікторіє? — не давши доньці відповісти, Серафима додала: — Звичайно, що не обійшлося без крику та скандалів. Пелагея, верховна відьма київської общини, виявилася не лише розумною жінкою, але й хитрою. Швидко утихомирила спантеличених відьом. Мені навіть не прийшлося говорити текст, який я вчора занотувала на мобільному телефоні про вічну боротьбу між добром і злом.

— Пробач за різкий тон, — присівши та поклавши руки на голову, сказала Вікторія.

— Бабусю, у тебе приховані дипломатські якості, — всміхнувшись, сказала Міра.

Серафима, відвернувшись, промовила: