Читати книгу - "Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль"

Піддався на «амністію» (вдруге) 4 серпня 1921 року. Подальша доля невідома.

ТЕРЕЩЕНКО Максим (? с. Суботів Чигиринського пов. Київської губ. — травень 1921, ліс Чута). Військовий діяч; повстанський отаман, командир гарматної батареї Степової дивізії (1920), заступник отамана Чорноліського полку, начальник штабу та кулеметної команди об’єднаного повстанського загону (грудень 1920), начальник Холодноярського повстанського штабу (січень 1921); військове звання — штабс-капітан російської армії.

Отаман Холодного Яру і Чорного лісу. Співпрацював з Пилипом Хмарою, Костем Блакитним, Сергієм Клепачем і Барановим. Діяв переважно у районі Чорного лісу (с. Цвітна). У грудні 1920 р. під час невдалої спроби холодноярців пробитися за р. Збруч (на «польський бік») керував штабом об’єднаного повстанського загону. Вбитий Миколою Бондаруком.

ЧУЧУПАК Семен Юхимович (? с. Мельники Чигиринського пов. Київської губ. — після 4.8.1921). Військовий і громадський діяч, вчитель; член Холодноярського повстанкому (вересень 1920), заступник голови Холодноярського окружного штабу (1921).

Двоюрідний брат Василя, Петра та Олекси Чучупаків. Військове звання — прапорщик (?). Піддався на «амністію» 4 серпня 1921 року. Подальша доля невідома.

ОТАМАНЕНКО Сергій (? —?). Військовий і громадський діяч; член Холодноярського повстанкому (1920, 1921), член Право-лівобережного окружного повстанського комітету (липень 1921), начальник штабу військ Холодноярської округи (липень 1921).

Збирався піддатися на «амністію». Подальша доля невідома.

Підготував Роман Коваль

_____________________________________

Біографії інших керівників Холодного Яру читайте у розділах «Брати Чучупаки», «Кубанський ватажок Холодного Яру Федір Уваров», «Кость Блакитний, Головний отаман Холодного Яру», «Іван Лютий-Лютенко, звенигородський отаман», «Чорний Ворон з-під Лебедина», «Ларіон Загородній, отаман Чорного лісу і Холодного Яру», «Головний отаман Холодного Яру Герасим Орел-Нестеренко».

ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ Олексій Трохимович (17.3.1899, с. Єлисаветградка Єлисаветградського пов. Херсонської губ. — 9.2.1923, м. Київ). Козак Чорноліського полку Пилипа Хмари і загону Мефодія Голика-Залізняка.

Мама — робітниця, про батька на допиті не згадував. Мав брата і сестру 16 років. Безпартійний. Хлібороб. З 1915 р. служив в економії.

Учасник повстання 1920 року. «Брав участь в багатьох сутичках з червоними». Партизанив три роки, зокрема в лісі Нерубай. У кримінальній справі Олексія називають «казаком банди Залізняка».

На питання «Чому ви взяли участь у повстанні проти соввлади в 1920 році?» відповів: «Повстання було загальне, поголовне, тому я брав у ньому участь».

Арештований в Звенигородці 29 вересня 1922 року. При арешті відібрано наган № 2610, російський карабін, бомбу («лимонку»), козацьку шашку, годинник, шкіряний гаманець. 2 лютого 1923 р. Надзвичайною сесією Київського губернського трибуналу засуджений до розстрілу. Загинув під час повстання в Лук’янівській в’язниці. У списку загиблих значиться під № 26.

ЗДОБУДЬ-ВОЛЯ (БЛОХА) Кость Якович (10.1.1875, ст. Кримська Таманського відділу Кубанського козацького війська — 9.2.1923, м. Київ). Військовий діяч, вчитель; командир батальйону піхоти 25-го стрілецького полку російської армії, організатор і командир 2-го полку 1-ї Синьої дивізії (1918), командир бригади УГА (1920), організатор антиросійського підпілля на Півдні України (1921–1922), начальник штабу отамана Чорного Ворона (Платона Черненка, 1922); військове звання — полковник Армії Української Держави.

Народився в козацькій родині. Закінчив Ярославську гімназію та Чугуївське юнкерське училище. Учасник Першої світової війни. В 1914–1918 роках перебував у німецькому полоні у таборі Зальцведель. Організатор українського руху в таборах для військовополонених. За переконаннями — гетьманець. Арештований 17 серпня 1922 р. у м. Києві. Обвинувачувався «в бандитизмі і організації збройного повстання проти совєтської влади». 2 лютого 1923 р. Надзвичайною сесією Київського губернського трибуналу засуджений до розстрілу. Загинув під час повстання в Лук’янівській в’язниці. У списку загиблих значиться під № 27.

ЛЯШЕНКО Іван Якович (1893? с. Піщаний Брід, тепер Кіровоградської обл. — 9.2.1923, м. Київ). Підпільник мережі отамана Чорного Ворона (Платона Черненка), агроном.

Народився в селянській родині. Безпартійний. Освіта середня. Арештований за звинуваченням у контрреволюційній діяльності і бандитизмі. «Громадянин Ляшенко, будучи агрономом, всю свою діяльність проводив в селі. Це йому, як українському шовіністу-петлюрівцю, давало можливість вести на селі серед селян контрреволюційну роботу» («Заключение по делу 446-7971»). В червні 1922 р. він познайомився з отаманом Чорним Вороном (Платоном Черненком). Отаман використовував його хату як штаб-квартиру. Співпрацював Ляшенко і з отаманами Лютим і Ґонтою, а також із полковником Здобудь-Волею. 2 лютого 1923 р. Надзвичайною сесією Київського губернського трибуналу засуджений до розстрілу. Загинув під час повстання в Лук’янівській в’язниці. У списку загиблих значиться під № 33.

МУШКЕТ Леонід Павлович (1895? м. Золотоноша Полтавської губ., тепер Черкаської обл. — ?). Підпільник, інженер.

За походженням дворянин. Походив із потомственних почесних громадян міста Золотоноші. Навчався в Імператорському технічному училищі. Чекісти називали його «хитрим і розумним чоловіком».

«Мушкет, українець за походженням та український шовініст за духом, весь час відчував потяг до петлюрівських підпільних кіл. Ще з моменту зародження петлюрівщини на Україні він пішов на службу в петлюрівську армію, служив в галицьких частинах, якими командував полковник Здобудь-Воля… Мушкет переходить на совєтську службу… Активної участі в петлюрівській роботі він до 1922 року не бере. Як спеціаліст-інженер він винайшов турбіну внутрішнього згорання і застосовує її до аероплана, що дає можливість зменшити вагу аероплана в 5–6 разів; потім він винайшов нову вибухову речовину, яка за силою перевищує всі існуючі вибухові речовини майже в 10 разів; також винайшов спосіб введення повітря в звичайні гранати-лимонки, що збільшує силу розриву (вибуху) в 5–6 разів. Всі ці винаходи, здавалось, мали би бути передані совєтській владі як нові досягнення в галузі військової техніки, але Мушкет, не будучи прибічником останньої, через деяких своїх знайомих знайомиться з капітаном американського міноносця № 242, через якого веде переговори про