Читати книгу - "Американська єврейська проза, Джеральд Шапіро"

— таких, на жаль, небагато, — носить у собі щось на кшталт священного вогню, який перетворюється на дим, якщо не знаходить свого вираження. Цей егоїзм і зосередженість на собі, які тебе непокоять, є лише димом від стримування почуттів. — Вона поклала свою руку на мою. — Тобі не було з ким поговорити, з ким поділитися своїми думками».

Я була в захваті від того, як просто вона мені пояснила мене саму. Я не могла говорити й лише дивилася на неї.

«Але тепер, — сказала вона м’яко, — в тебе така людина є. Приходь до мене, коли захочеш».

«В мене є друг! — заспівало в мені. — В мене є друг!».

«А ви справді народилися в Америці?» — спитала я. В ній не було й натяку на типовий для американців упевнений, самовдоволений вигляд.

«Справді. Моя мати, як і багато інших матерів, — міс Летам комічно й лукаво підняла брови, — стверджує, що ми є нащадками отців-пілігримів[18] і що один із наших прямих предків прибув сюди на “Мейфлауер[19]”».

«Хоч би як ваша мати пишалася отцями-пілігримами, у вас самої таке ж відкрите серце, як у іммігрантів».

«А хіба отці-пілігрими не були іммігрантами двісті років тому?».

Вона взяла зі столу книжку «Наша Америка» Волдо Френка й прочитала мені: «Ми всі вирушаємо на пошук Америки. І в цьому пошуку ми створюємо її. Характер створюваної нами Америки залежатиме від якості нашого пошуку».

«Ах, ваші слова — це життя для мене! Ви запалили світло переді мною!».

Вона розкрила мені свої обійми, і я, не роздумуючи, кинулась до неї. З мене немовби спали кайдани. Все моє єство затопила хвиля світла, і мене ніби здіймав у небо якийсь величезний хор.

Я вийшла, нічого не помічаючи навколо.

Всю дорогу додому в голові палали прочитані нею слова: «Ми всі вирушаємо на пошук Америки. І в цьому пошуку ми створюємо її. Характер створюваної нами Америки залежатиме від якості нашого пошуку».

Тож усі ці самотні роки пошуку та молитви були не даремними! Як я раділа, що не зупинилася на зовнішній оболонці — добрій роботі, ситому житті, — а виявила наполегливість і здолала перешкоди меркантильності. Я шукала і знайшла — знайшла руку допомоги, душу… дух Америки!

Переклад Наталі Комарової

Ісаак Башевіс Зінґер

(1904–1991)

Ісаак Башевіс Зінгер — єдиний із їдишомовних письменників, який став лауреатом Нобелівської премії з літератури. І хоча він був аж ніяк не єдиним видатним їдишомовним письменником свого покоління, його твори, більшість яких відзначається вражаючим поєднанням чуттєвості та майже казкової простоти, завоювали набагато більшу аудиторію, ніж творчість будь-якого іншого автора, що писав мовою їдиш. Ісаак Башевіс Зінгер, син і онук хасидських рабинів, народився у Польщі, в селі Леончин, а зростав у Варшаві. Освіту він здобував в ортодоксальних єшивах[20] і варшавській рабинській семінарії, але ще замолоду відвернувся від традиційного юдаїзму. У 1935 році він приїхав до Америки — слідом за старшим братом, Ісроелем-Єшуа Зінгером (автором епічних романів «Сім’я Карновських» (The Family Carnovsky) і «Брати Ашкеназі» (The Brothers Ashkenazi), написаних і виданих їдишем). У перші роки в Америці, освоюючи ремесло белетриста, Ісаак заробляв на життя журналістською працею, публікуючи свої твори в нью-йоркській їдишомовній газеті Jewish Daily Forward. У 1933 році вийшов переклад його оповідання «Дурник Гімпл» (Gimpel the Fool), виконаний Солом Белоу, що значно допомогло розширити аудиторію творчості Зінгера. Протягом останніх 40 років життя Ісаака Башевіса Зінгера англійською мовою було опубліковано багато його романів і збірників оповідань, перекладених з їдишу автором і безліччю інших перекладачів. Серед його романів — «Сім’я Мускат» (The Family Moskat), «Сатана в Гораї» (Satan in Goray), «Люблінський штукар» (The Magician of Lublin), «Раб» (The Slave), «Маєток» (The Manor), «Шоша» (Shoshe), «Розкаяний» (The Penitent). Оповідання виходили, зокрема, в збірниках «Дурник Гімпл», «Спіноза з Ринкової вулиці» (The Spinoza of Market Street), «Друг Кафки» (A Friend of Kafka) та «Корона з пір’я» (A Crown of Feathers). Більшість цих оповідань були опубліковані спочатку в газеті Daily Forward. Разом із дружиною Альмою Башевіс Зінгер багато років прожив у Нью-Йорку, на Верхньому Вест-Сайді.

Весілля в Браунсвілі

Це весілля від самого початку було тягарем для доктора Соломона Марголіна. Щоправда, воно мало відбутися у неділю, але Гретль мала рацію, коли казала, що це єдиний вечір на тижні, коли вони можуть побути разом. Отак завжди — обов’язки перед громадою змушували його жертвувати вечорами, які належали їй. Сіоністи[21] призначили його в один із комітетів, він був членом правління єврейського наукового товариства, став співредактором єврейського наукового щоквартальника, і хоча часто називав себе агностиком і навіть атеїстом, роками тягав Гретль на седери[22] до Абрагама Мехелеса, земляка зі Сенциміна. Доктор Марголін безоплатно лікував рабинів, біженців і єврейських письменників, забезпечуючи їх ліками та — в разі потреби — ліжком у лікарні. Були часи, коли він регулярно ходив на засідання Сенцимінського товариства, погоджувався на посади в його лавах і відвідував усі вечірки. І ось Абрагам Мехелес видає заміж свою наймолодшу доньку, Сильвію. Коли надійшло запрошення, Гретль одразу оголосила: вона не збирається їхати на весілля кудись у нетрі Браунсвіля. Якщо він, Соломон, бажає нажертися там жирного й повернутися додому о третій ранку, то це його справа.

Подумки доктор Марголін погодився із дружиною. Коли йому вдасться поспати? В лікарні треба бути рано-вранці в понеділок. До того ж він був на суворій знежиреній дієті. Таке весілля — справжній отруйний бенкет. Його заздалегідь дратувало все, що супроводжує подібні урочистості: забарвлена їдишем англійська, забарвлений англійською їдиш, оглушлива музика, шалені танці. Всі єврейські закони та звичаї геть спотворюються: чоловіки, яким байдуже до єврейства, вдягають кіпу[23], а поважні рабини та кантори мавпують християнських священників. Щоразу, як він брав із собою Гретль на весілля чи бар-міцву[24], йому було соромно. Навіть їй, народженій християнкою, було зрозуміло,