Читати книгу - "Однойменні, Едрієн Янг"

— Це не так важливо. — Зола марно намагався погамувати лють. — Наше майбутнє і наша доля — усе це в Бастіані.

— Бастіан, — повторила я, відчуваючи на язиці цей звук.

Ми не йдемо на південь, не веземо здобич назад на Звуження. «Селена» направляється в Бастіан.

— Мені треба, щоб кожен дюйм¹⁵ цього корабля був надраєний та вичищений, перш ніж ми зайдемо в гавань. Зрозуміло? Кожна пара рук має працювати, відколи зійде сонце — і до тієї миті, коли я побачу на обрії землю. У мої плани не входить з’явитися в бастіанському порту, маючи такий вигляд, ніби я Узбережний Волоцюжка. — Зола виголосив це, одним коротким рухом плеснувши хлібної в склянку, і тут же її хутко вихилив.

Клов зазирнув до своєї склянки, побовтав сюди-туди залишки бурштинової рідини.

— Вона дізнається, щойно ми зайдемо в порт. Вона знає про все, що відбувається в цій гавані.

— Ну й добре, — самовдоволено посміхнувся Зола. — То вона чекатиме на нас.

Я розгублено роздивлялася Золине обличчя. Аж раптом розрізнені шматочки поволі стали складатися: думки вихором закрутилися в голові, виринуло розуміння.

Голланд.

Зола не збирався використати здобич для того, щоб розпочати нову справу за межами Звуження. Він сплачував борг. Уже багато років він не мав змоги ходити в цих водах без ризику, що Голланд переріже йому горлянку. Нарешті спромігся з нею помиритися — але як? Для тої, котра контролює торгівлю коштовностями в Безіменному морі, триста каратів каменів — це ні про що.

Зола не брехав, коли казав, що річ не в мені й не у Весті. І навіть не в Сенті.

Пальці зіслизнули з мокрої рами, я вчепилася у шпінгалет і притулилася до борту.

Коли знову зазирнула досередини, Клов дивився просто у вікно, і я, принишкнувши в темряві, затамувала дух. Він звузив очі, ніби позирав у мої. Аж раптом подався каютою до вікна, і я відсахнулася, намагаючись злитися з різьбленням на корпусі судна. Віконниця розчахнулася, пролунав стукіт дерева об дерево, і на підвіконні показалася його долоня: на пальці в місячному сяйві зблиснула золота каблучка. Я вперлася підбором у виступ, щоб утриматися, і намагалася не ворушитися, проте біль у нозі пульсував щораз дошкульніше.

Але за мить віконниці затраснулися знову.

Мене він не помітив. Не міг помітити. Та серце закалатало, кров кинулася в обличчя.

Я підтягнулася, вилізла через борт і знову піднялася на шканці. Кинулася до сходів і пробігла ними, обома ногами приземлилася на палубі. Шви на стегні смикнулися, біль посилився. Збігла на перехідний місток і пірнула в темряву, а чоловіки, що стояли біля штурвала, тільки проводили мене враженими поглядами.

Двері капітанської каюти вже прочинялися, я обігнула пляму світла, що впала звідти, і рушила далі донизу. Над головою гупали кроки; я пробігла коридором до кубрика, пробралася крізь гамаки та знайшла свій третій ряд. Райланд спав. Я пірнула на місце під ним, не завдавши собі клопоту зняти черевики, і впала на власний гамак. Підібгала коліна до грудей. Усе тіло бив трем.

У темному дверному отворі заворушилися тіні, я сягнула по ніж у ремені й вичікувально завмерла. Зола дуже старанно приховував свої оборудки в Безіменному морі. Якщо зрозуміє, що я його викрила, достоту не відпустить мене до Звуження. Не дасть живцем зійти із цього судна.

Я втупилася в темряву, притискаючи ножа до грудей, аж тут постать під перебіркою почіткішала. Коли промінчик висвітив сріблясто-русяву кучму, я глитнула клубок у горлі, стримуючи крик.

Клов. Він таки побачив мене.

Його тінь поволі просувалася крізь ряди гамаків, кроки було ледь чутно: він скрадався дедалі ближче. Вдивлявся в кожний гамак і рухався далі, а коли дістався до ближнього ряду, я затулила сама собі рота, щоб не закричати. Якщо діяти спритно, зможу вдарити перша. Устромити йому лезо в черево, перш ніж він дотягнеться до мене своїми лапами. Та від цієї думки мені замлоїло в нутрощах і з кутика ока викотилася сльозинка.

Він мерзотник і зрадник. Але він усе одно Клов.

Штурман зупинився біля сусіднього гамака, і я мало не скрикнула. Ще один крок — і переді мною вже його ноги… а він зазирає до Райланда. Тут він зупинився, а я здійняла ножа, приміряючись під потрібним кутом. Якщо встромлю під ребра й поцілю в легеню, цього буде достатньо, щоб він не наздогнав мене. Сподіваюся.

Тримала ножа, і лезо затремтіло; чекала, поки він нахилиться, але він не рухався. У темряві зблиснув інший ніж: Клов підвів руку й потягнувся до гамака Райланда. Я завмерла, озираючи його лице знизу й намагаючись не дихати. А Кловове обличчя було незворушне, жорстокі губи розслаблені, очі спокійні.

Гамак наді мною гойднувся, обличчя торкнулося щось гаряче. Я закліпала очима, витерла щоку, і наступна крапля впала мені на долоню. Піднесла пальці до світла і заклякла.

Це була кров.

Гамак безгучно розгойдувався над головою, Клов сунув ножа назад у піхви, відтак витягнув Райланда. Я з жахом спостерігала, як він перекинув тіло через плече, і руки безвольно захиталися просто перед моїм обличчям.

Райланд був мертвий.

Кроки віддалилися до дверей, а я так і не поворушилася. Він вийшов, а в каюті так і панувала тиша. Щойно смужка світла ворухнулась і згасла, я

сіла, ошелешено вирячившись у темний коридор.

Нічого не було чутно, крім глибокого дихання людей, що спали, та порипування мотузок. І тихенького плюскоту води об борт. На мить я засумнівалася: чи не наснилося мені все це. Може, це були якісь галюцинації в темряві. Я озирнулася через плече, озирнула каюту й перелякано завмерла: ось іще один.

Кой тихо погойдувався в гамаку, не зводячи з мене очей.

15 1 дюйм дорівнює 2,54 сантиметра.

Я не наважувалася навіть поворушитися, аж поки всі не прокинулися. Кілька годин пролежала в темряві без сну, дослухаючись до кроків на перехідному містку, проте всю ніч на судні було тихо, поки