Читати книгу - "Загублені світила, Катерина Леванте"

Темрява поступово відступила, поступаючись місцем величному залу, освітленому м’яким сріблястим сяйвом. Здавалося, що стіни цього залу зроблені зі світла, яке виблискувало й переливалося, ніби всередині застигли зорі. У центрі залу стояло величезне дзеркало, обрамлене вигадливими візерунками, що нагадували корені дерев. Полумна й Невілл зупинилися, дивлячись на це диво.

— Дзеркало правди, — прошепотіла Полумна, заворожено вдивляючись у відображення.

— Ти знаєш, що це? — запитав Невілл, тримаючи паличку напоготові.

Полумна кивнула.

— Я читала про нього в одній із книг мого батька. Це не звичайне дзеркало. Воно показує правду не лише про тебе, а й про твоє серце.

Невілл ковтнув, відчуваючи тривогу.

— І що нам робити з цим?

Полумна зітхнула.

— Щоб пройти випробування, ми повинні побачити те, що приховане.

Відображення Невілла: біль і сила

Невілл збирався зробити крок уперед, але відчув, як ноги ніби приросли до підлоги. Його серце калатало, мов скажене. Що може показати це дзеркало? Що може розкрити його найпотаємніші страхи?

Коли він зупинився перед дзеркалом, його відображення спершу було звичайним. Звичайний хлопець із рішучими, хоч і трохи тривожними очима. Але поверхня дзеркала почала мерехтіти, змінюватися, і в її глибинах він побачив себе маленьким хлопчиком.

Маленький Невілл сидів у кріслі біля лікарняного ліжка. Його мати, слабка й змучена, простягала до нього руку, щоб вручити обгортку від цукерки — її єдиний подарунок, який вона могла дати. Невілл, тоді ще зовсім дитина, приймав цей подарунок із сумішшю любові й болю. Він усвідомлював, що ніколи не отримає від неї більше, ніж цей крихітний жест, і ця думка розривала його серце.

Дзеркало показало й іншу сцену. Ось Невілл стояв у своїй кімнаті, тримаючи в руках портрет своїх батьків. Його руки тремтіли, а сльози текли по щоках.

— Чому ви не поруч? Чому я повинен робити це сам? — прошепотів він у пустоту.

Відображення показало, як його бабуся стояла за дверима, слухаючи ці слова. Її обличчя було сповнене болю, але вона не наважувалася увійти. Вона знала, що це битва, яку Невілл мав виграти сам.

Сумнів і правда

Дзеркало продовжувало змінюватися. Тепер Невілл побачив себе в Хоґвортсі, оточеного друзями. Але навіть серед них він часто відчував себе самотнім. Його невпевненість і постійний страх, що він ніколи не зможе зрівнятися з очікуваннями, гризли його зсередини.

— Ти завжди боявся, що не будеш достатньо сильним, — заговорило дзеркало голосом, який лунав усередині його розуму.

— Але я сильний! — вигукнув Невілл, дивлячись на себе. Його голос затремтів, і він відчув, як пальці рук стиснулися в кулаки.

Дзеркало відповіло, змінюючи зображення. Тепер перед ним був момент, коли він підняв меч Ґрифіндора й знищив Нагайну. Його обличчя було сповнене рішучості, а очі горіли вогнем.

— Це була твоя сила, — промовило дзеркало. — Але вона з’явилася не лише з твого серця. Це була віра тих, хто підтримував тебе. Їхня любов дала тобі крила, навіть коли ти не вірив у себе.

Знову відображення змінилося. Тепер за його спиною стояла Полумна, її постать сяяла м’яким світлом. Вона дивилася на нього з тим теплом, яке він так часто бачив у її очах, але ніколи не міг зрозуміти повністю.

— Вона вірить у тебе. Але чи віриш ти в себе настільки, щоб дозволити їй бути поруч? — спитало дзеркало.

Батьки як джерело сили

Невілл відчув, як сльози навертаються на очі. Він згадав кожен момент, коли сумував за батьками. Їхня відсутність була для нього найболючішою раною. Але тепер, дивлячись у дзеркало, він зрозумів щось важливе.

— Мої батьки, — прошепотів він. — Вони не тут, але їхня сила завжди була зі мною. Вони дали мені життя, і я повинен жити його так, щоб бути гідним їхньої жертви.

Дзеркало замерехтіло й показало образ його батьків, які стояли поруч, усміхаючись. Їхні очі були сповнені гордості й любові.

— Вони завжди з тобою, Невілле. Їхня сила в твоєму серці, а не лише в спогадах.

Невілл відступив від дзеркала, відчуваючи, як його серце наповнюється теплом і новою впевненістю. Його руки більше не тремтіли, а погляд був ясним.

Полумна тихо підійшла до нього й поклала руку на його плече.

— Що ти побачив?

Невілл усміхнувся.

— Свою правду. І вона більше не лякає мене.

Він подивився на неї, і в його очах з’явився новий блиск — готовність прийняти не лише свої слабкості, а й те, що поруч із ним є люди, які бачать його силу навіть тоді, коли він сам її не помічає.

Відображення Полумни: світло в тіні

Полумна зробила кілька нерішучих кроків уперед, її сріблясте волосся плавно спадало на плечі. Вона вдивлялася в дзеркало, ніби воно вже почало відкривати таємниці її душі. Її погляд був м’яким, але водночас у ньому відчувалася напруга. Полумна рідко зупинялася, щоб заглянути в себе — вона завжди більше турбувалася про інших.

Поверхня дзеркала затремтіла, і перед нею виникло зображення маленької дівчинки. Полумна впізнала себе — худеньку, в простій сукні, з великими синіми очима, які дивилися у світ із дитячою наївністю.

Самотність і втрати

Дівчинка стояла посеред класу в Хоґвортсі. Навколо неї сміялися діти, шепотілися і косо дивилися. У їхніх очах читалося зневажливе нерозуміння. Полумна тримала в руках книжку з дивними замітками й малюнками, які вона робила, щоб зрозуміти світ. Вона тихо посміхалася, але її усмішка не торкалася очей.

— Вони не розуміли мене, — прошепотіла Полумна, дивлячись на це зображення.

Дзеркало почало змінюватися. Тепер вона побачила себе на самоті у своїй кімнаті. Її батько сидів за письмовим столом, схилившись над черговою статтею для «Базікала». Полумна малювала на аркуші паперу, але час від часу кидала погляд на батька. Її очі були сповнені любові, але також туги.