Читати книгу - "Загублені світила, Катерина Леванте"

— Після мами він завжди був поруч, — сказала вона дзеркалу, її голос став тихішим. — Але навіть він не міг заповнити цю порожнечу.

Сила унікальності

Дзеркало знову змінилося. Тепер перед нею постала юна Полумна, яка стояла в бібліотеці, гортаючи книги про магічних істот. Її обличчя випромінювало ентузіазм, а пальці тремтіли від хвилювання. Вона ніколи не була такою, як інші, і саме ця її відмінність стала її найбільшою силою.

— Ти завжди шукала сенс там, де інші його не бачили, — пролунав голос дзеркала. — Але за це ти заплатила самотністю.

Полумна кивнула, усвідомлюючи, що дзеркало говорить правду.

— Самотність — це частина мене, — сказала вона. — Але це не вся моя історія.

Страх близькості

Дзеркало показало нову сцену. Полумна стояла поруч із Невіллом у їхніх пригодах. Вона сміялася, її очі світилися радістю, якої вона давно не відчувала. Але водночас у дзеркалі з’явилося ще одне відображення: Полумна дивилася на Невілла здалеку, її погляд був уважним, але сумним.

— Ти боїшся дозволити комусь увійти в твоє серце, — сказало дзеркало. — Бо якщо вони не зрозуміють тебе, ти більше не зможеш ховатися за своєю унікальністю.

Полумна стиснула губи. Ці слова були болісними, але водночас правдивими. Вона завжди захищалася своєю ексцентричністю, створюючи навколо себе бар’єр, який дозволяв їй бути собою, але тримав інших на відстані.

— Я… я не знаю, як бути ближче, — прошепотіла вона.

Світло в тіні

Дзеркало затремтіло й показало нове зображення. Тепер Полумна побачила себе поруч із Невіллом. Їхні руки злегка торкалися, їхні очі зустрілися. Вона побачила, як її бар’єри поступово тануть. Невілл не намагався змінити її або зрозуміти те, що розуміти було необов’язково. Він просто приймав її такою, якою вона є.

— Він не боїться твого світла, — сказало дзеркало. — Але чи зможеш ти впустити його в свій світ?

Полумна відчула, як її серце затремтіло. Вона усміхнулася, тепер уже щиро.

— Так, — сказала вона. — Я впущу його.

Вихід із дзеркала

Коли відображення згасло, Полумна відійшла від дзеркала, її обличчя було спокійним і рішучим. Невілл стояв поруч, дивлячись на неї із запитанням у очах.

— Що ти побачила? — запитав він.

Вона подивилася на нього, і її погляд був іншим — більш м’яким, але також упевненим.

— Я побачила, що боялася більше, ніж думала, — сказала вона. — Але тепер я знаю, що ти частина моєї правди.

Вони обмінялися поглядами, які говорили більше, ніж могли сказати слова.

Повернення до реальності

Полумна зітхнула, відійшовши від дзеркала. В її серці панувала дивна тиша, ніби дзеркало забрало частину її страхів і залишило натомість ясність. Її пальці ковзнули по амулету на шиї — подарунку батька, який він зробив для неї після смерті матері. Вона вперше за довгий час відчула, що ця втрачена частинка її життя більше не була тягарем, а джерелом сили.

Невілл спостерігав за нею з хвилюванням. Його руки мимоволі стиснулися в кулаки, а в очах читався страх: чи все добре? Полумна ж завжди була для нього загадкою, але зараз її обличчя, таке м’яке й умиротворене, ніби розповідало про перемогу.

— Ти в порядку? — запитав він, наближаючись до неї.

Полумна обернулася, її сині очі сяяли незвично яскраво. Вона усміхнулася, легка, майже невловима усмішка, яка завжди здавалася Невіллу джерелом якоїсь невідомої магії.

— Усе стало на свої місця, — сказала вона. Її голос був спокійним, але в ньому звучала рішучість. — І я більше не боюся.

Невілл відчув полегшення. Його власна битва з дзеркалом усе ще тиснула на нього, але бачити, як Полумна знайшла свою внутрішню рівновагу, надихало його.

Тінь у темряві

Їхні роздуми перервало тихе шелестіння, яке піднялося з глибин зали. Дзеркало замерехтіло дивним чином, і простір навколо наповнився холодом. З кутів кімнати почала підніматися темрява, що набувала форми.

— Щось не так, — сказав Невілл, вихоплюючи чарівну паличку.

Полумна повернулася до нього, і її обличчя стало серйозним.

— Це тінь, яка переслідує цей храм. Дзеркало могло зруйнувати її спокій.

Форма тіні почала виразніше проявлятися, витягаючись у постать із довгими кінцівками й порожніми очима. Вона не мала рота, але їхній простір наповнився шепотом, який звучав у головах.

— Ваша правда слабка, ваша воля зламані. Ви — лише уламки вітру.

Тінь простягла руку до Полумни, ніби намагаючись затягнути її у свої обійми. Її голос, холодний і безжальний, був спрямований прямо на неї:

— Ти ніколи не була цілою. Твоє серце — хаос, твій світ — вигадка. Ти ховаєшся від реальності, і вона знищить тебе.

Полумна не здригнулася. Вона ступила крок уперед, піднявши голову.

— Реальність не страшна, коли ти приймаєш її, — сказала вона тихо, але впевнено.

Магія довіри

Невілл спостерігав, як Полумна простягнула руку до тіні. Її дії здалися йому безумством, але він довіряв їй більше, ніж міг пояснити. Він теж зробив крок уперед, тримаючи паличку напоготові.

— Що ти робиш? — прошепотів він, опиняючись поряд із нею.

— Ця тінь живиться нашим страхом і недовірою, — відповіла Полумна, не відриваючи погляду від істоти. — Але ми сильніші, якщо разом.

Її рука знайшла руку Невілла, і їхні пальці сплелися. Він відчув тепло її долоні, яке здавалось неймовірно реальним у цьому мороці.

— Якщо ми не боїмося правди одне про одного, вона не зможе нас зламати, — продовжила Полумна.

Тінь засичала, її форма почала коливатися, ніби втрачаючи стабільність. Її шепіт перетворився на зойк, коли Полумна й Невілл разом спрямували свої палички вперед.

— Фідео Люмен! — вигукнули вони в унісон.

Світло, що вирвалося з їхніх паличок, було яскравішим за будь-яке закляття, яке вони коли-небудь бачили. Воно заповнило залу, розриваючи тінь на шматки. Її крики зникли, а разом із ними зник і холод.