Читати книгу - "В обмін на кохання, Солен Ніра"

Я намагалася тримати спину рівно й не провалитися в якусь клумбу.

— Пам’ятай, — прошепотіла Белла, тримаючи келих, — усміхайся, кивай, говори «так, звісно», і головне — не ображай тітку Міріам. Вона не пробачає, якщо її називають бабусею.

— А якщо вона є бабуся?

— Вона про це не знає.

І тут я побачила її. Софі.

Вона наближалась повільно, граціозно, наче знімалася в рекламі парфумів. Волосся вкладене до міліметра. Погляд — наче в тієї дівчини з інстаграму, яка точно забере твій десерт і ще й виставить тебе винною.

— Селеста, — усмішка з її вуст могла заморозити озеро.

— Софі, — я відповіла з тією ж фальшивою теплотою, яку бачила в серіалах.

— Чудова сукня. Це нове?

— Майже, — я посміхнулась. — Куплена вчора. Зі знижкою на сміливість.

Вона моргнула — на секунду втратила баланс в грі сарказму. І я була цим горда, як дитина, що вперше перемогла дорослого в шахи.

— Лукос буде тут із хвилини на хвилину, — прошепотіла Софі, ніби це був сигнал до початку змагання. — Ти підготувалась?

— Звісно, — я обернулась до Белли. — У мене був мій особистий тренер.

Белла зробила вигляд, що кланяється, не перестаючи пити шампанське.

І в цей момент з’явився він.

Лукос.

У класичному чорному костюмі, з тією легкою щетиною, яка виглядала так, ніби її ретельно вирощували в лабораторії для зваблення. Він йшов упевнено, неквапливо. І — я не жартую — час навколо трохи сповільнився.

Його погляд пробігся по натовпу. І зупинився на мені.

А в мене в голові, як на зло, заграла та дурнувата мелодія з TikTok, де всі танцюють з качалками.

— Леді, — промовив він, підходячи, і взяв мене під руку так природно, ніби ми щойно повернулись з медового місяця. — Ви ще не втекли?

— Ще ні. Але я перевіряла паркан, — відповіла я тихо, не зводячи з нього очей.

Він усміхнувся. Ледь помітно.

І в цій усмішці було щось таке… що змушувало мене сумніватись:

він точно не здогадується?