Читати книгу - "Під маскою влади, Катя Черниш"

Алекс сидів у темряві. Світло лампи ледве торкалося його обличчя, але Мія бачила все.

Зціплені пальці. Порожній погляд. І страшну тишу — ту, яка з’являється лише тоді, коли людина бачить привид.

— Хто така Аделіна? — повторила вона.

Він довго мовчав. Потім узяв у руки свій годинник. Старий. Потертий.

— Вона була перша. Моя перша слабкість.

— Кохання?

— Не зовсім. Вона була... моїм найчистішим моментом у цьому брудному житті.

Мія сіла навпроти. Вперше — не як дружина, не як союзниця. А просто як людина, яка слухає.

— Ми зустрілись, коли мені було двадцять. Вона була лікарем. І не знала, хто я.

Я брехав їй. Про все. Але вона — не брехала мені навіть поглядом.

— Що з нею сталося?

Алекс вдихнув глибоко. І видихнув — зі зламом у голосі:

— Вона дізналась. Що я роблю. Що я творю. Що я вбивав.

І замість того, щоб здати мене…

Вона попросила: “Зникни. Заради нас. Покинь це все.”

— І що ти зробив?

— Я відмовився.

Через тиждень її вбили.

Через мене.

Мої конкуренти думали, що вона важлива. Вони хотіли натиснути. І натиснули

Мія мовчала. Не ворушилась.

— Я прибив їх усіх. Повільно. Один за одним.

І знаєш що? Це не полегшило.

Бо я вбив не тільки їх. Я вбив себе.

— Чому ти не розповів мені раніше? — прошепотіла Мія.

— Бо боявся, що ти теж станеш нею. А я — знову тим, хто втрачає все, що має значення.

Вона підійшла ближче.

— Але я — не Аделіна.

— Я знаю.

— І ти вже не той, ким був тоді.

— Я став гіршим.

— Ні, Алекс. Ти став живим. Бо вперше тебе хтось не боїться. І не втікає. Я тут.

Поруч. Навіть з твоїми демонами.

Ця ніч не була про пристрасть. Вона була про очищення.

Про те, що навіть найстрашніша правда — не знищує, якщо поруч є хтось, хто витримає її з тобою.

І цього разу, коли він заснув — він заснув не з револьвером у руці. А з її долонею в своїй.