Читати книгу - "Мявчик та Вогник: Подорож у часі. Турнір, Герцог Фламберг"

— Схоже на те, — сумно промовив Мявчик. — У цій епосі коти і дракони не знають миру.

Вогник уважно спостерігав за боєм. Він ніколи раніше не бачив справжнього поєдинку, і його охоплювали суперечливі почуття: страх, цікавість, а також якийсь незрозумілий азарт.

— А хто з них переможе? — запитав він у Мявчика.

— Не знаю, — відповів Мявчик. — Але я сподіваюся, що ніхто не загине.

Бій продовжувався. Кіт і дракон змагалися зі всіх сил, намагаючись завдати один одному вирішального удару. Напруга на арені зростала з кожною хвилиною. Нарешті вона досягла свого апогею. Кіт, спритний та швидкий, наносив удари один за одним, змушуючи дракона відступати. Але дракон, хоч і був повільнішим, мав величезну силу, і кожен його удар міг стати фатальним.

Раптом кіт спіткнувся об камінь, що лежав на арені. Дракон скористався моментом і з розмаху замахнувся мечем. Муся скрикнула, закриваючи очі. Вона не могла дивитися на те, як гине кіт.

Але удару не було. Муся обережно розплющила очі і побачила, що дракон застиг на місці, його меч завис у повітрі. Перед ним стояла маленька кішечка, її руки були простягнуті вперед, а в очах горів вогонь.

— Зупинись! — крикнула вона. — Не смій його вбивати!

Дракон здивовано подивився на кішечку.

— А ти ще хто така? — запитав він. — І чому ти втручаєшся в бій?

— Я — дочка цього кота, — гордо відповіла кішечка. — І я не дозволю тобі його вбити!

На арені наступила тиша. Натовп замовк, вражений сміливістю кішечки. Кіт, який досі лежав на землі, підвівся і з ніжністю подивився на доньку.

— Хвостик, — сказав він. — Що ти тут робиш? Це небезпечно!

— Я не могла залишити тебе, тату, — відповіла кішечка. — Я знала, що ти в небезпеці, – Хвостик подивилася на дракона і додала: навіщо ви, коти та дракони, хочете убити друг друга. Я дочка кота і дракона. Невже ви не розумієте, що можете дружити та кохати, жити мирно.

Дракон все ще був у незрозумілому стані. Він ніколи раніше не бачив, щоб кіт і дракон мали дитину.

— Це... це неможливо, — пробурмотів він. — Коти і дракони не можуть мати дітей.

— Але ж я перед тобою! — вигукнула Хвостик. — Невже ти не бачиш, що я схожа і на тата, і на маму?

Дракон приглянувся до кішечки. І дійсно, в ній були риси і кота, і дракона. Вона мала котячі вуха та хвіст, але її шкіра була вкрита лускою, а з рота виривалося маленьке полум'я.

— Це... це диво! — вигукнув дракон. — Кіт і дракон можуть мати дитину!

Натовп зашумів. Ніхто раніше не чув про таке. Коти і дракони завжди ворогували, і шлюби між ними були неможливі.

— Це неможливо! — вигукнув хтось із натовпу. — Коти і дракони не можуть бути родичами!

— Але ж ми перед вами! — відповіла Хвостик, обіймаючи батька. — Невже ви не бачите, що ми сім'я?

Люди почали приглядатися. І дійсно, Хвостик була схожа і на кота, і на дракона.

— Це... це правда! — вигукнув хтось інший. — Вони справді сім'я!

На арені знову запала тиша. Всі чекали, що буде далі. Дракон повільно підійшов до кота і його доньки. Він довго дивився на них, а потім промовив:

— Я... я не знаю, що сказати. Це неймовірно.

— Ми просто хочемо жити у мирі, — сказав кіт. — Ми втомилися від цієї ворожнечі.

Дракон кивнув. Він озирнувся на натовп, а потім голосно промовив:

— Люди Букнета! Сьогодні ми стали свідками дива! Коти і дракони можуть бути родичами! Може, настав час забути про старі образи і почати жити у мирі?

Натовп загудів. Люди почали обговорювати почуте. Дехто був обурений, дехто — здивований, а дехто — зраділий. Але всі розуміли, що сьогодні сталося щось важливе.

Мявчик, Муся та Вогник стояли, затамувавши подих, і спостерігали за тим, що відбувається на арені. Напруга зростала. Натовп розділився: одні вимагали продовження бою, інші закликали до миру.

— Це наш шанс! — прошепотів Мявчик Мусі та Вогнику. — Ми повинні скористатися цією ситуацією, щоб посіяти зерно миру між котами та драконами.

— Але як? — запитала Муся. — Вони ж нас навіть не слухатимуть.

— Послухають, — впевнено відповів Мявчик. — Ми покажемо їм, що коти та дракони можуть бути не тільки ворогами, а й друзями.

Він вискочив на арену, тягнучи за собою Мусю і Вогника. Натовп здивовано замовк. Усі погляди були спрямовані на них.

— Зупиніться! — гукнув Мявчик. — Навіщо вам ця ворожнеча? Невже ви не бачите, що вона призводить лише до болю та страждань?

— А ти ще хто такий? — грубо спитав кіт, який щойно бився на арені. — Не лізь не в свою справу!

— Я — Мявчик, — гордо відповів кіт. — І я прийшов сюди, щоб сказати вам, що коти і дракони можуть жити у мирі!

— Ха-ха-ха! — засміявся дракон з глядачів. — Ти, мабуть, з глузду з'їхав! Коти і дракони завжди були ворогами, і так буде завжди!

— Ні, не завжди! — заперечив Мявчик. — У майбутньому коти і дракони живуть у мирі та злагоді. І ви теж можете це зробити!

— У майбутньому? — здивувався кіт. — Що ти верзеш?

— Ми прийшли з майбутнього, — пояснила Муся. — І ми знаємо, що коти і дракони можуть бути друзями.

— Це неможливо! — вигукнув дракон. — Ви нас обманюєте!

— Ні, не обманюємо, — сказав Мявчик. — Дивіться!

Він підбіг до дракона і обережно торкнувся його лапою. З лапи Мявчика вирвалося маленьке полум'я, але воно не обпекло дракона, а лише ніжно зігріло його. Дракон здивовано подивився на Вогника, а потім усміхнувся.

— Це... це диво! — прошепотів він. — Дракон і кіт можуть дружити!

Натовп загудів. Люди були вражені побаченим. Вони почали перешіптуватися, обговорюючи слова Мявчика і Мусі, диво, яке створив Мявчик.

— Ми не хочемо більше ворогувати! — вигукнув хтось із натовпу. — Ми хочемо миру!

— Миру! Миру! — підхопили інші.

На арені запанувала радість. Коти і дракони почали обійматися, вітаючи один одного з новим початком. Мявчик, Муся і Вогник стояли в центрі натовпу, щасливі від того, що їм вдалося змінити хід історії