Читати книгу - "Чортик-Безхатько, Емілія Зінченко"

– Що ти тут робиш?

– Як що, – обурився чорт, – До тебе прийшов.

– Навіщо?

– Сказати дещо.

– А за ногу нащо смикнув?

– Я ненавиджу, коли люди витягують одну ногу з-під ковдри, – пояснив чортик, – Мене це жах як дратує.

– То що ти хотів?

Чорт сказав:

– Я знайшов тобі аж чотирьох розумних дівок.

– Справді? Це чудово!

– Не спіши радіти. Поки ти не знайдеш мені домівки, я не скажу де вони.

– А де ти хочеш жити?

– Я хочу жити у темному приміщенні. У димарі, наприклад,  або на горищі. Краще за все на горищі. Там темно, холодно, пильно, просто краса! До того ж діти бояться туди заходити. Знаєш, я не люблю, коли мене турбують, тож я періодично створюю у хаті гармидер, аби про мене не забували.

– То чому ти не можеш оселитися там де хочеш?

– Тому, що всі люди, як на зло, по весні прибралися, і тепер ніде немає бруду. Навіть у димарях тепер замало для мене попелу! Якщо буде чисто, то мене, чорнявого, усюди бачитимуть.

Зітхнувши, Олесь сів на край ліжка. Він потер сонне лице й почав думати:

– Що ж, може оселишся у печері? – сказав він, – Там, наче все так, як ти любиш.

– Ні! Не подобається мені такий варіант, – заперечив чортик, – Там кажани спокою не даватимуть. До того ж мова у них якась дивна, не порозуміємось.

– Як щодо погреба?

– Я не хочу відчувати себе овочем.

– У підземеллі?

– Нє.

Олесь стомився думати та й поснув. А чортик усю ніч просидів у нього біля печі, чекаючи, коли той наспиться. Обдивився його хату. На жаль, і у нього не знайшов собі місця, де міг би жити.

Думав Олесь годинами вранці й вдень, ходячи протоптаними ним стежками. Ніякі варіанти не подобалися чортові.

– Ну що його робити? – спитав він.

– Чорт його знає, – відповів Олесь.

– Не знаю, – повторив чорт.

– Може, ти скажеш мені, де ті дівчата живуть? – попросив Олесь, – Я б тоді подивився, може в них є хороші горища для тебе.

Чортик подумав, а тоді мовив:

– Гаразд. Хорошими мені здалися Оляна, Яніна та Аврелія.

– Веди.

Чорт обернувся тринадцять разів навколо себе, страшно заіржав й зменшився щонайменше в п'ять разів. Він зробився зовсім маленьким. Тепер, коли його було майже не видно, він сховався за вухом Олеся й став нашіптувати йому маршрути. А перед цим парубок привів себе до ладу, вдягнувся гарно й акуратно вклав на голові волосинку до волосинки. Він має всім сподобатись.

Спершу навідався до Оляни. Він вирішив хитрим способом потрапити до неї у гості й перевірити, чи працьовита вона. Олесь порвав собі сорочку.

– Добридень, красуне, – сказав він, постукавшись у двері.

– Добрий день, чоловіче, – відповіла дівчина у хаті, – Вам допомогти?

– Так, будь ласка. Я дуже хочу пити.

Оляна запросила парубка у хату й вдала, ніби їй погано. Вона сказала:

– Вода у колодязі. Якщо хочете пити, то наберіть одне відро й налийте собі пів склянки.

Олесь так і зробив. Дістав, попив, а тоді спитав:

– Дівчино-красуне, а чи не зашиєш мені, будь ласка, оцю сорочку?

– Звісно, чоловіче, – сказала Оляна й зробила своє волосся пишнішим, – Тільки-но принесіть мені голку з тієї полиці та позичте ниток у сусідів.

Так і зробив Олесь. Отримала Оляна голку та нитку, почала зашивати. Та не встигши зробити й пари стежків, вона «випадково» вкололася голкою. Вдала, ніби їй дуже боляче, аж скрутилася.

– Гадаю, Вам прийдеться зашивати самим, – сказала вона.

– Думаю, що так. Тоді я піду, – сказав холодно Олесь й пішов, не зашивши.

Була Оляна гарною, мов біла кішка, але зовсім не була працьовитою. І не розумною, а, вірніше, хитрою. Не сподобалася вона Олесеві, пішов він до Яніни.

– Добридень, красуне!

– Добрий день, чоловіче! Вам допомогти?

– Так, будь ласка. Я дуже хочу пити.

Яніна одразу запросила парубка у хату, принесла склянку води. Олесь випив, а далі спитав:

– Дівчино-красуне, а чи не зашиєш мені, будь ласка, оцю сорочку?

– Звісно, чоловіче, – мовила Яніна і без усіляких вагань зашила.

Непоганою була Яніна. Розумна і працьовита, от тільки геть не гарна. З відьмачим волоссям, бровами, які майже зрослися в одну та на додачу ще й гладкою. Подякував щиро за все Олесь, пішов до третьої дівчини.

«Ох, Авреліє, не підведи», – подумки попрохав він й знов навмисно порвав сорочку.