Читати книгу - "Позашлюбна дитина генерального, Ірина Романовська"

— Та здався вам той спортивний зал, Яно. З вашою фігурою вам там робити нема чого.

— Олегу Юрійовичу, от що у вас за звичка така постійно підкрадатися зі спини? Втретє за сьогодні. Я так скоро заїкою стану.

Добре, що цього разу я лише злегка здригнулася від несподіванки. Певно вага тек мене втримала на місці.

Швидко завантажую теки назад до полиці та обережно спускаюся вниз.

— Ви щось хотіли, Олегу Юрійовичу? — нишком оглядаю себе попереду. Поправляю спідницю, що трохи зібралася на стегнах.

—  Це вам, Яно, — Тітов ставить на стіл паперовий пакет із логотипом відомої у нашому місті мережі ресторанів. — Я помітив, що ви ще не ходили на обід. А вже, між іншим, майже друга година дня. Смачного вам, помічнице.

—  Д-дякую.

Моєму приголомшенню немає меж. Я розгублено дивлюся то на усміхненого боса, то на  пакет, який він приніс.

Увесь офіс швидко просочується неймовірно смачним ароматом пряних трав.

—  Я поїхав до суду. Якщо буде щось термінове, пишіть мені у месенджер, —   віддавши  останні накази, Тітов поспішає до виходу.

Пекельний голод скручує мій шлунок, то ж я забиваю на своє прибирання. Занурюю носа у пакет з їжею.

Господи, як же ж смачно пахне!

Подумки ставляю Олегові черговий плюс. Він виявляється досить уважний, дбайливий та щедрий чоловік.

От куди він стільки їжі замовив? Цілу команду спортсменів нагодувати можна.