Читати книгу - "Знак Ареса. Частина четверта. Калинів день., Родослав Світланін"

 За щитом монументальної скульптури, на висоті, вищою за яку був лише кінчик меча, розмовляли двоє людей, яким сьогодні виповнювалося сімдесят років. Вони стояли на невеликому майданчику, де часом було некомфортно через пориви вітру.

 - Дякую, що відкрили для мене таємницю мого народження, і мого роду... Отже, своє дитинство я провела в спеціальному інтернаті для дітей-сиріт у місті Чебаркуль Челябінської області. Але, коли вручали атестат про повну загальну середню освіту і паспорт, до мене підійшла завідувачка спеціального дитячого притулку Зінаїда Григорівна, і на вухо прошепотіла: «Дорога моя дівчинко, у тебе в паспорті написано місце народження - Чебаркуль та національність: росіянка, запам'ятай, рідна, ти - українка, а народилася ти біля хутора Буда, що між Чигирином та Черкасами».

 Як ви зрозуміли, спеціальний інтернат був дійсно спеціальним. Ми, всі його випускники, мали стати розвідниками. Потім була спеціальна розвідувальна школа в казахстанському Усть-Каменогорську, де ми проходили армійську підготовку, стрибали з парашутом, займалися спортом, і посилено вчили іноземні мови. З самого дитинства в інтернаті, як свою рідну, я вивчала польську та чеську мови. Обов'язковим для всіх, як в інтернаті, так і в розвідшколі, було вивчення англійської та німецької.

 Більшість своїх завдань, як радянська розвідниця, я виконувала у трикутнику: Дрезден - Краків - Прага. У СРСР дуже боялися випустити з-під свого впливу соціалістичні країни Європи. У той час у Дрездені працював на розвідку і молодий офіцер Путін, але ми з ним ніколи не зустрічалися.

 Під час виконання завдань доля звела мене з польським агентом спецслужби Ярузельського, якого я знала, крім підставних імен, і за його справжнім ім'ям. Його звали - Лех. У нього я закохалася з першого погляду: чорнобривий, чорнявий, високий, із широкими плечима. Я була від нього в захваті... Йому я теж сподобалася, але ми не мали з'являтися разом, це могло зірвати радянсько-польську операцію в Кракові. Після закінчення операції, відчуваючи почуття одне до одного, ми втекли на один день від усіх, на те ми були й спецагенти! Це сталося першого січня, у перший день нового року, який ми провели разом у готелі «Рузвельт» у невеликому чеському містечку Усті-над-Лабем. Ми нікуди не виходили з номера, але в нашому розпорядженні був величезний напівкруглий балкон, на якому ми сиділи в кріслах-гойдалках і, вкрившись пледами, пили шампанське! Це був найщасливіший день у моєму житті, але більше ми з Лехом ніколи не бачилися, і я нікого не змогла більше покохати…

 Лех, виявляючи призвідників страйкового руху в Польщі, сам приєднався до «Солідарності», був заарештований, і більше мені нічого про нього не відомо...

 Своє останнє завдання на радянську розвідку я виконувала у Сполучених Штатах 1990 року. У Сіетлі в той час проходили «Ігри доброї волі». Після двох бойкотів Олімпіад, спочатку московської 1980 року капіталістичними країнами, та 1984 року в Лос-Анджелесі Радянським Союзом, спортсмени двох різнополярних систем мали змогу змагатися один з одним на спеціально вигаданих Тедом Тернером Іграх. Спецслужби СРСР готували теракт, "ісламісти" мали підірвати бомбу в місці, де проживали радянські важкоатлети та їхні тренери. Сенс цього божевільного теракту полягав у тому, щоб показати світові нездатність такої країни, як США, забезпечити безпеку спортсменів, а отже, і проводити заходи такого масштабу, як Олімпійські ігри.

 Дізнавшись про мету своєї місії, я вирішила "вийти з гри". Так, мене вважали зрадницею, але я зберегла людські життя… Теракт, після розголосу його приготування, скасували.

 У той же час світ стрімко змінився, СРСР розпався, тому про мене забули колишні "господарі" і не переслідували. Я не стала працювати на розвідки інших держав, і оселилася в Канаді, у дуже чудовому для життя Ванкувері. Коли отримувала канадський паспорт, Олександрою не захотіла бути, бо мене називали "агент Алекс", а я не хотіла пов'язувати своє нове життя з минулим. З минулого я хотіла забрати тільки спогади про нього, про Леха, тому своїм прізвищем взяла його ім'я.

 А за ім'ям я стала Ассою. Річ у тім, що мені сподобався фільм Сергія Соловйова з такою назвою, коли він вийшов на екрани 1988 року. Це фільм про молодих людей, які не могли вписатися в радянське суспільство через свої вільні погляди і були відкинуті як небезпечні для нього агенти "західного" світу. Не зрозумілим досі залишається для мене паралельна сюжетна лінія у фільмі, в якій переносяться на екран епізоди книги Натана Ейдельмана «Грань століть», яку читає кримінальний авторитет Кримов, про останні дні життя та вбивство російського імператора Павла І...

 У фільмі пояснюється сенс назви «Асса», як перший вигук Ноя, який ступив на землю після потопу. Ще, кавказькі танцівники Лезгинки в азарті вигукують «Асса», що означає: приплив енергії, хоробрий та твердий характер. Тому я стала Ассою!

 А от ви, дорогий друже, поясніть, чому після трагічної смерті батька змінили прізвище з Карімова на Мамедов?

 - Тут немає нічого дивного, на згадку про батька я повернув за татарською традицією прізвище, що походить від по батькові. До цього наша сім'я жила під казахським прізвищем матері.

 - Ви мене, Девлете, звісно ж, здивували, розповівши про таємницю мого походження, і про дуже далеку спорідненість із Мамаєм, Чингісханом та Іваном Грозним... Але я ж розвідниця, тож про вас також маю певну інформацію... Прізвище вашої матері також було навмисне змінено, щоб уникнути переслідування з боку радянської влади в роки громадянської війни. Справжнє прізвище її роду - Касимови, у якого простежуються нащадки аж до хана Тохтамиша. Крім того, у ваших жилах тече кров кримських ханів Гіреїв... Ваш дядько Абдулла, який перебував на засланні в Казахстані, мав більш пряму спорідненість з останнім кримським ханом, але не мав своїх дітей, тож союз вашого батька та вашої матері організував він, точно знаючи родовід Айгиз, щоб не переривався рід Чингізидів. Саме тому він переїхав із комфортнішого місця перебування на засланні до забутого Богом аулу, де жили Касимови, куди потім перетягнув після депортації з Криму ваших бабусю й дідуся.