Читати книгу - "Перехресниця Долі, Рія Вайсен"

Так, звісно, а Арніка займалась балетом й відвідувала кружок фігурного в’язання п’ятками.

Він ступив крок в її сторону. Вона силою не відсахнулась. Дико хотілось втекти. Піти куди-небудь далі, де не буде ні короля вампірів, ні пророцтв, ні родової обітниці. Не треба буде нікуди їхати. Й тема для магістонської нормальна, інформації на яку стільки, що хоч десять магістонських за раз пиши.

— Я говорю правду. Й прошу прийняти вибачення за моїх підданих.

Його голос лився нектаром, сиропом проникав у вуха. Впору запідозрити Вплив. Роздратування їдкою хвилею здійнялося в грудях: її витягнули посеред ночі з ліжка, щоб зачарувати чи вибачитись за трійку бовдурів? Як мило з боку самого короля Ніксорії знизитися до рівня смертної. Та вона просто танула від великодушності!

— Ваша Високосте, Андаре, — Арніка схилила голову, силячись приховати міазми обурення й злості. — Напали на нас Вести, а вони не підкоряються Вам і Вашим законам. Вам немає за що вибачатися.

Було, ще й як було. Як мінімум за те, що позбавили її кількох приємних обертів сну — заснути до ранку так і не вийшло. Й до завгоспа з Індгартом і Антаїром вона ходила німою тінню, щомиті прикриваючи долонею рота.

Андаре всміхнувся й зробив ще кілька кроків в її сторону. Тепер, щоб побачити вираз його обличчя, Арніці довелось піднімати голову.

Світлі очі з цікавістю розглядали її. Так, ніби він вибирав кобилу для скачок, а не спілкувався з кимось, кому притаманний розум. Арніці навіть уявляти не потрібно було, що він бачив: куцу розпатлану бліду дівицю зі зло блискучими зеленими очима. Відьму з церковних гравюр. Впору брати вила й гнати на кострище. Така собі кобилка. Добре, якщо на старті не зкопититься.

— Попри все, — спокійним тоном продовжив Андаре, — я б волів вибачитись перед вами. Вони — мої піддані, коряться вони моїй волі, чи ні, та я несу за них відповідальність.

Шершавий голос надщербився, ніби хтось упустив фаянсову чашечку. Вона не розбилась, але пити з неї було небезпечно — можна поранитись. Так і з Андаре. Він наче й журився за Вестів, але щось в його покаянні здавалося не таким, — аж занадто правильним все було чи що?

— Дозвольте в знак чесності моїх намірів щодо успіху експедиції подарувати вам одну річ. Вона захистить вас від моїх підданих.

— Ви уже відправили з нами в похід вашого радника. Хіба цього не достатньо? — Арніка вигнула брову.

Політичні танці павичів. Одні “намагаються врятувати світ”, посилаючи недоучку в подорож за “неймовірно важливими артефактами”, бо так говорить обітниця її роду. Інші ж — “надають посильну допомогу”. Насправді ж це ярмарка цинізму й честолюбства. У якій у виграші залишаються всі, окрім тієї ж самої недоучки.

— Цього вимагають правила дипломатії, а я хочу вибачитись щиро.

Андаре кивнув слузі, який досі стояв у тіні позаду нього. У руках він тримав невеличку червону подушечку з чимось блискучим. Знову червоний. І чому вона не здивована?

— Це — “Камінь Життя”, — сказав Андаре, здіймаючи червоний камінь догори. — Повернись спиною.

Арніка на хвилю заклякла. Швидко кинутий погляд кімнатою показав, що розклад далеко не на її користь. В кімнаті знаходилось три вампіри: король, слуга й охоронець, якого вона взагалі б не помітила, якби не яскраво біла траурна стрічка, що перетинала йому груди. Солдат нещодавно втратив когось близького. Всі троє дивились на неї в очікуванні. Протестувати в цій ситуації було б явно не користь їй. Арніка зітхнула й повернулась.

Якби Андаре хотів її смерті, не став би розводити пусто-порожні розмови, — вона б уже розкладалась десь в могильнику. Знекровлена і добре, якщо тільки це, заспокоювала себе Арніка. Холодний метал торкнувся шкіри, здійнявши хвилю мурашок.

— В критичній ситуації він допоможе тобі виконати твоє призначення, — тихий голос Андаре пронизав голками біля основи шиї й рознісся струмом по спині. Арніка поправила волосся й повернулась до нього лицем.

Хто б що не казав, а очі у вампірів не червоні. Коли Арніка була маленькою, бабця читала легенди Колдовських земель. Авторства все того ж Уїла Набожного, чию книгу з пророцтвами вони з Індгратом знайшли в бібліотеці. В легендах говорилось про червоні очі вампірів, за якими їх можна вирахувати. А ще про те, що сплять вони удень й лише у закритих трунах на глибині шести ліктів під землею.

Зараз, коли її вивчали ясно-блакитні очі, Арніка все більше впевнилась, що книги Уїла — казочки для дітей та маловірних Облишених. І саме в такій книжці вони з Індгартом знайшли зачіпку, що привела їх до Пророцтва й потреби їхати світ за очі.

— Дякую вам, пане Андаре, але не варто було… — вона присіла в незграбному кніксені, але він жестом наказав піднятися.

— Дитинко, можна я сам буду вирішувати, що мені варто діяти, а що ні? — блакитні очі зло блиснули й змінили свій колір.

Арніка обімліла. Вона досі ніколи не бачила нічого подібного. В легендах й слова не було про зміну кольору очей під впливом емоцій. Але зараз на неї дивилась не блакить, а сталь.

— Дай руку, — наказав вампір.

Не чекаючи, він схопив її за пальці й притягнув їх до губ.

— Щось мені з кожною хвилиною все менше й менше подобається затія з камінням, — якомога тихіше пробурмотіла дівчина, але вампір на те й вампір, щоб почути навіть найлегших шепіт.

— Все не так однозначно, як може здатися на перший погляд. З тобою буде мій радник та нащадок Ельфійської корони. Але Вестів не варто недооцінювати. Вони вже не один десяток кругів руйнують чисте ім’я мого королівства, намагаючись відділитись від Нордів й проголосити власну державність. Від того, жива ти будеш чи ні напряму залежить фінал цього протистояння.

Гострі тіні впали на щоки, загостривши й без того різкі риси, коротке чорне волосся підсвічувалось місячним світлом, що пробивалось скрізь тонку полоску між завішеними портьєрами.

— Тож в цьому в першу чергу є мій прямий інтерес, — сказала Арніка.