Читати книгу - "Людина у човні, Vladyslav Derda"

То про що ж моя історія запитаєш ти? Про людину, що забула про свого друга дитинства. Так гроші вміють задурманювати розум і розчиняти у повітрі спогади як дим, але пори усе я пам'ятаю. Пам'ятаю як ти витягав мене з води коли наш човен перекинувся посеред озера, а я навіть не вмів плавати, але згодом ти навчив мене цьому чудовому вмінню. Ми втікали і бавились там досліджуючи його дно, наскільки це було можливим для десятирічних дітлахів. 

Як я боявся собак, а ти відганяв їх від мене і вони покусали тебе. Як ти взяв на себе провину за обірвані мною квіти для дівчинки з іншої групи, яка так подобалась нам обидвом. Як я вивіз сусідський мотороллер потай від усіх, щоб ми могли вперше покататись з вітерцем, а потім отримали найсуворіше на той час покарання. Нас залишили без Великодніх подарунків, але ми пережили цей жах і гіркі посмішки однолітків.

Важко уявити як я міг про таке забути, як я міг забути про такі живі хвилини життя і існувати бездушними грошима? Але я вчасно зрозумів, що є важливішим за гроші. Ти б легко міг опинитися на моєму місці, а я на твоєму, але сталося так як сталося. Мене всиновила багата сім'я, а до тебе так ніхто й не прийшов, але ж усе запросто могло статися навпаки. 

Усе що я хочу написати тобі, це те що ти найкращий мій друг, ти людина якій я можу довіриттсь. Пробач мене Матіасе, признаюсь я майже не задумовувався про тебе і твоє життя, мені прикро, але я хочу щоб моє "пробач" було справжнім. Я бажаю щоб ти приїхав до Нетвілю, і чим швидше тим краще. Я хочу щоб ти приїхав зі своєю сім'єю, і щоб ви поспішили, ти потрібен тут, прошу тебе приїзди. Я чекаю на тебе мій друже"...

Я закінчив читати лист від мого друга Джошуа, і ледь не заплакав. Не знаю через що мені стало так сумно, через те що він з'явився? Чи через те що забув про мене коли мені справді потрібна була допомога, чи може тому що ми знову можемо зустрітись і навернути втрачений час.

Чому він не приїхав? Чому, якщо у нього для цього є усі можливості? Я задумався, але думки одразу ж були розвіяні про наш приїзд, бо я повинен був продовжувати бої, і закінчити справу, щоб отримати усі свої гроші, які заробляв на рингу для своєї сім'ї.

***

Після чергового поєдинку я повертався переможно додому, але переможений був своїми думками, які згустилися в моїй голові, як грозові хмари липня. В мене вже були гроші, за поєдинки, а ще Бебіт наче стримав слово і нам виплатили частину заборгованої зарплатні на підприємстві. Тож чи не вперше за останній тугий час, я йшов додиму впевненою ходою.

Я зайшов до невиличкої продуктової крамнички де також робили смачнющу піцу, і замовив три найбільші, привабливі шлунку круги з притоушені чиром і шинкою. Скупившись, я пішов дорогою через парк, де сподівався зустріти ветерана і пригостити його, хто ще подбає про нього, якщо не я?

- Привіт Вільяме!

- Оу, привіт Матіасе, привіт синку!

- Не знаю чи ти любиш піцу ветеране, але я керувався своїми смаками! - я відкрив перед ним коробку де була гарячі шматки різновидної піци. Я навмисне попросив різні шматки, щоб він поласував усіма можливими.

- Синку, це мені? Навіщо ти так? Це ж напевно так дорого!

- Не перймайся, краще смакуй поки вона ще гаряча!

- Скажеш таке, любиш, хто ж її не любить! - усиіхнувся Вільям і трепетним рухом руки обережно дістав першого шматочка, ніжно вдихнувши її аромат він скуштував.

- Обережно, гостра з ковбасками і бужениною! - поперелив я.

- Тисяча років не куштував такої піци, це щось неймовірне, дякую тобі синку!

- Ось тримай! - промовив я поклавши біля нього пакет з різними продуктими харчування.

- Ти що Матіасе, ану заьери, в теье вдома діти! - різко відрізав ветеран.

- Можу собі дозволити, сьогодні виплатили заборговану зарплатню тож таке свято не кожен день, навіть не кожен місяць! - розсиіявся я.

- Вистачить піци, навіть не думай його тут залишати! - попередив мене Вільям.

- Краще розкажи як твій день?

- Та як мій день? Сам бачиш, знаєш ти знову врятував мене від голоду! 

- Що ж я радий, що ти не станеш лягати голодним! 

- А ти чого не їси? 

- Та я не хочу, це для теье, аице для сім'ї!

- Ти хочеш сказати, що не голодний після важкого робочого дня? Я нічого не роблю, але їсти хочу, так я вже бідолаха ще той, а ти енергійний, мололий, працьовитий і не їси. А ну давай зі мною, хоч шматочок!

- Та ні Вільяме, я справді не хочу!

- Стривай но, а це що? - він вказав пальцем на синяк, що був на моїй шиї.

- Та нічого! - відмовився я.

- Мене важко обдурити синку, ти встряв у щось? Скажи мені правду, мені то ти можеш вірити, я навіть якщо б і захотів комусь розповісти ніхто не стане мене слухати! - засміявся старий солдат.

- Не знаю, мабуть і встряв. Я в минулому боєць, і от знову прийшлось повернутися в клітку! - поділився я. 

- Тебе це мучить? Я бачу що ти не такий як завжди! Що тебе гризе? - наполягав Вільям, і робив це наче батько.