Читати книгу - "Ніхто тебе не врятує, Ксана Рейлі"

Анна

Я ненавиділа лікарні, терпіти не могла той огидний їдкий запах. Але через ситуацію з батьком мені доводилося щодня навідуватися сюди. І сьогодні вранці він нарешті отямився, тож я якнайшвидше приїхала.

– Я допоможу! — сказав Антон, поклавши свої руки на мої плечі.

Я дозволила йому зняти з мене пальто та подарувала хлопцеві вдячну усмішку. Він завжди був надто соромʼязливим та скромним, але я помічала, як інколи його очі задивлялися на мене довше, аніж це було потрібно. Як зараз, наприклад.

— Ти завжди такий уважний, — сказала я. — Мені це подобається.

— Радий, що ви це помітили, — Антон прочистив горло.

Він був з тих чоловіків, що цілували б сліди моїх ніг на піску, але моє серце билося швидше тільки поруч з одним чоловіком. Я не шкодувала, що усунула Дана з його першочергової посади. І це не було спонтанне рішення. Просто в один момент я зрозуміла, що втомилася… Втомилася від своїх дивних почуттів до нього, хоча й розуміла, що у нас з ним нема майбутнього. Не тільки через те, що цього ніколи не прийме мій батько та клан. Але й через те, що сам Дан не хотів стосунків зі мною. І про які стосунки взагалі може бути мова? У нас занадто складна ситуація і…

— То що скажете? — Антон відірвав мене від думок.

Я навіть не зрозуміла, що він увесь цей час щось говорив. Розгублено покліпала очима декілька разів, адже навіть не слухала його.

— Чудово! — сказала я та поплескала його по плечу. — Це… Чудова ідея, Антоне.

Насправді мені було все одно, що він говорив. Але його задоволений вираз обличчя трохи налякав мене.

Я знову натягнула на обличчя усмішку, а тоді стягнула подоли чорного піджака та попрямувала до палати батьки.

Вистачило одного погляду на Дана, як я відчула, що моє серце почало битися швидше, а кроки сповільнилися. Він дивився просто на мене своїми темними очима. Я не могла бачити його після того, як він так байдуже сказав, що був із Беллою, тому опустила голову вниз, зосереджуючи увагу на носочках туфель.

— Огляд лікарів уже відбувся? – спитала я в іншого охоронця біля палати батька.

– Так, — відповів той. — Ваш батько зараз відпочиває.

— Але ж він притомний?

— Так.

— Добре. Тоді я поговорю з ним.

Охоронець відступив убік, і в той самий момент в ніс вдарив надто знайомий мені запах. Я міцно вчепилася в ручку дверей та сильно стиснула зуби, відчуваючи, як тепло його тіла повільно проникало під мою шкіру.

— Анно, — пошепки звернувся до мене Дан. — Ми можемо поговорити?

Але я проігнорувала його і, навіть не глянувши на нього, відчинила двері та увійшла до палати батька.

У мене серце стиснулося, коли я побачила тата на лікарняному ліжку. Це повернуло мене в той час, коли пʼять років тому через аварію паралізувало нижню частину його тіла. Тоді ми так само багато часу провели у лікарні. Але це сталося уже після смерті брата, а Меланія тоді безсоромно втекла, залишивши нас з батьком удвох. Мені було тільки сімнадцять, і усі труднощі впали саме на мої плечі.

— Привіт, — привіталася я з теплою усмішкою. — Як ти?

Батько просканував моє тіло своїм пильним поглядом. Його очі спершу зупинилися на моїй шиї, опускаючись до невеликого декольте, а тоді зосередилися на моїх ногах. Я була в класичних штанах і не зовсім розуміла його дивних витріщань.

– Я в нормі, — зрештою відповів він.

— Рада, що ти отямився, — прошепотіла я, опускаючись на стілець поруч з ним. — Ти налякав мене. Як це взагалі сталося?

Його погляд деякий час вивчав моє обличчя, зупиняючись на моїх очах.

— Це через напад у клубі? – спитала я, схиливши голову вбік. — Тобі не можна багато нервуватися.

— Так, через це, — тихо сказав батько. — А ти як, Анно?

— Намагаюся впоратися з усім. Це був наш єдиний клуб, де проводилися бої без правил. І поки його відновлюють, я вивчаю усі переваги інших закладів. Можливо, ми перенесемо бої у підвал казино-клубу.

— Той напад і тебе похитнув, — зауважив тато.

Я вперлася долонями у свої коліна та підняла голову вверх, зосереджуючись на невеликій люстрі на стелі.

— Ми стільки сил, грошей і часу вклали туди, — прошепотіла я задумано. — Це був наш найкращий клуб. Він приносив нам багато прибутку, а зараз на деякий час нам доведеться його закрити. І я не можу ігнорувати те, що ми втратили багато людей. Наш світ дуже несправедливий, тату.

— І жорстокий, — додав батько.

Я кивнула головою на знак згоди. Світ справді був надто жорстоким, але я навчилася відповідати йому тим самим.

— Чому Дан тут? – раптом спитав тато. — Хіба він не повинен охороняти тебе?

Я здивувалася такому запитанню. Зазвичай ми не говорили про моїх охоронців.

— Бо я подумала, що буде краще, якщо біля твоєї палати чергуватиме той, кому я довіряю, — відповіла я майже чесно. — А коли ти одужаєш повністю, то все повернеться на свої місця.

Батько дивився на мене трохи підозріло, але врешті-решт кивнув головою. Наступні пʼятнадцять хвилин ми говорили ні про що, а коли я помітила, що він втомлений, то вирішила залишити його наодинці.

– Відпочивай, — сказала, стиснувши руку батька. — Я пізніше ще заїду до тебе.

Він відповів теплою усмішкою на мої слова. Коли я вийшла з палати, то мало не вдарилася в Дана, що раптово зʼявився поруч. Глянувши вбік, помітила, що іншого охоронця тут не було. Фактично ми залишилися удвох.

— Якісь проблеми? — спитала я, піднявши погляд на Дана.

— Це ти мені скажи, Анно. Очевидно, щось не так, якщо ти вже декілька днів уперто ігноруєш мене.

— А що ти хотів? — я примружила очі та схрестила руки на грудях. – Щоб я бігала за тобою після того, як ти дозволив собі образити мене?

— Я образив тебе? – перепитав він, насупившись.

— Ти бачив мене слабкою, Дане. Я завжди ставала надто вразливою поруч з тобою, втрачала саму себе. Я не хочу, щоб це продовжувалося.

— Причина тільки в цьому? — Дан обережно торкнувся моєї руки, і моє тіло зрадницьки затремтіло від цього дотику.

– Ні, – прошепотіла я тихо та наважилася глянути йому в очі. — Знаю, ми домовлялися, що це буде короткочасний звʼязок заради взаємного фізичного задоволення, але я не можу ігнорувати той факт, що у мене зароджуються почуття до тебе. Я не збираюся миритися з тим, що ти бігатимеш від мене до неї, тому… Нам краще припинити це, Дане.

— А що буде потім? — поцікавився він, слідкуючи за мною своїм твердим поглядом. — Що буде, коли твій батько одужає?

— Я знайду для тебе місце в клубі.

Деякий час його очі блукали моїм обличчям, а тоді він раптом засміявся. Це був не зовсім приємний сміх, тож я відвела погляд і відступила вбік.

— Анно, — ні звідки зʼявився Антон так раптово, що я аж здригнулася від несподіванки. — Ваше американо без цукру. Як ви любите.

— Д-я-я-кую, — сказала я та трохи невпевнено взяла каву в руку. — Ти, як завжди, дуже уважний.

— Люблю помічати деталі. Особливо якщо це стосується вас. До речі, я уже забронював нам столик у ресторані.

Мої брови здивовано злетіли вверх, і я ще більше розгубилася.

— Що? Який столик?

— Ви ж погодилися повечеряти зі мною, — Антон ледь усміхнувся мені. — Коли ми говорили нещодавно в коридорі. Я запропонував вам повечеряти разом, а ви сказали, що це чудова ідея.

Ось про що, виявляється, він говорив!

— Ох, це… — почала я, але не встигла договорити, як Дан раптом міцно схопив мене за руку вище ліктя.

Я була настільки здивована, що навіть не пручалася, коли він почав тягнути мене в кінець коридору. Дан відчинив дверцята жіночої вбиральні та просто-таки затягнув мене всередину.

— Якого чорта ти твориш? — сердито спитала я, коли він замкнув за собою двері.

— Відколи це ти погоджуєшся вечеряти зі своїми охоронцями? — Дан підійшов до мене та вихопив з моєї руки каву.

— Відколи вони це пропонують! — огризнулася я. — І що ти взагалі робиш?

Я прослідкувала за чоловіком, що підійшов до раковини й вилив у неї усю каву з паперової склянки.

— Ти пʼєш американо тільки для вигляду, — сказав Дан голосно. — І потайки купуєш собі лате, думаючи, що ніхто цього не помічає.

Я схрестила руки на грудях та вище здійняла голову. Гаразд, я справді не любила американо чи будь-яку іншу гірку каву, але у компанії чоловіків мені не хотілося особливо виділятися, тому вибір був очевидним.

— Це якось пояснює те, що ти замкнув мене в цій вбиральні? – обурилася я.

Дан викинув склянку у смітник, а тоді підійшов упритул до мене. Я відступила на декілька кроків, доки моя спина не вперлася до холодної плитки.

— Що у тебе з ним? — Дан підозріло примружив очі.

— З ким? — байдуже спитала я.

— Не вдавай, що не розумієш, Анно. У тебе якась слабкість до своїх охоронців? Ти вже запропонувала йому стати твоїм коханцем чи плануєш зробити це сьогодні за вашою вечерею?

Я ледве стрималася, щоб не дати йому ляпаса за такі слова. Але водночас мої груди наповнилися приємним відчуттям. Це було щось схоже на ревнощі. І мені, чорт забирай, подобався той факт, що Дан ревнував мене.

— Тебе це більше не стосується, – натомість сказала я. — І так, я не проти порозважатися з Антоном. Можливо, у цьому він виявиться кращим за тебе.

Дан міцно стиснув щелепи й мʼязи на його обличчі сіпнулися. Він підійшов ще на пів кроку ближче так, що наші тіла майже торкалися. Чоловік вперся руками до стіни по обидва боки від моєї голови.

— Що таке? — я подарувала йому зухвалу задоволену посмішку. — Ревнуєш?

— Не провокуй мене, Анно, – попередив він.

— А то що, Дане? Що ти мені зробиш? Правильно — нічого! А от я…

Під його пильний погляд я злегка відкинулася від стіни та потягнулася до нього. Темні очі опустилися на мої губи, і я несвідомо облизала їх. На мить мені здалося, що Дан зробить це — поцілує мене. І, мабуть, я хотіла цього найбільше у своєму житті, але…

Кінчики наших носів ледь торкнулися, і коли губи Дана опинилися небезпечно близько до моїх, я витягнула з-за пояса штанів пістолет і притиснула дуло до його живота. Дан напружився. Він опустив погляд на пістолет, а тоді підняв очі на мене.

– Відійди! – наказала я, міцно стискаючи у руці руківʼя пістолета. – Я заборонила тобі наближатися до мене ближче ніж на два метри.

– Ти не вистрелиш, — занадто самовпевнено сказав чоловік.

— Я б не рекомендувала тобі ризикувати. Мені вистачить секунди, щоб натиснути гачок.

— Тоді краще зроби це просто зараз, — Дан нахилився ще ближче до мого обличчя.

Він намагався спровокувати мене та водночас довести своє. Моя рука затремтіла, коли я дивилася йому в очі. Звісно, я б не змогла вистрілити в нього, але й така близькість надто сильно бентежила мене.

— Так, я не вистрелю в тебе, — тихо прошепотіла навпроти його губ. — А ти ніколи не поцілуєш мене. Ти сам говорив це раніше, Дане. Тому, якщо ти справді не збираєшся цілувати мене, тобі краще відійти.

Моє серце в грудях билося так швидко, що мало не вистрибнуло з грудей. Я заплющила очі, а мої губи ледь розімкнулися. Вони так сильно поколювали в передчутті поцілунку, що я ледве стримувалася, щоб не поцілувати його першою. Секунди затягнулися, і тепле дихання торкнулося моїх губ.

— Пробач, — прошепотів Дан, відступаючи. — Не знаю, що на мене найшло. 

Я опустила голову вниз та сильно зажмурилася, ковтаючи образу разом зі слиною.

— Більше ніколи не наближайся до мене, – твердо сказала я. — Інакше, присягаюся, наступного разу я вистрелю в тебе.

І на цих словах я вибігла з вбиральні, навіть не озирнувшись на Дана. Щойно він поставив останню крапку в нашій історії й зруйнував усі можливі шанси.