Читати книгу - "Теплі полярні ночі, Юрій Тарнавський"

Ми вирішили поспостерігати, а він стрибнув у воду вперед головою, витягнувши руки, і пірнув так глибоко, що не було видно ані сліду його тіла. Ми терпляче чекали, доки він вирине, але час минав, а він не показувався. Спочатку ми думали, що, як вправний рибалка, він може довго лишатися під водою, але хвилини тягнулися, а він не виринав. Потім хтось сказав, що бачив, як трохи раніше з води йшли бульки, і що це, ймовірно, повітря вийшло тоді з легень хлопця і він утопився.

Ми почали сперечатися, чи то правда, та врешті-решт усвідомили, що минуло забагато часу, щоб хлопець вижив, і тоді всіх охопила паніка, бо ніхто не знав, що робити. Хтось запропонував пірнути та спробувати витягти тіло, але інші сказали, що то надто небезпечно і ми мусимо покликати дорослих. Сумнівів уже не лишалося, що хлопець утопився.

Тоді ми з Аскольдом побігли до електростанції й розповіли його батькові, що сталося, він повернувся з кількома робітниками, і ті витягли тіло з води.

Спочатку його тримали за ноги і добряче трясли, аж з рота рясним потоком ринула вода, а тоді тіло поклали на землю, спробували зробити штучне дихання рот у рот, натискали на груди, але хлопець не опритомнів.

Його, випростаного, довгого й блідого, залишили лежати горілиць. Його біле тіло було вимазане де-не-де чорним багном, і обличчя було байдуже, наче йому було нудно, а ледь помітний холодний блиск просвічувався крізь щілинку між віями.

Виявилося, що жоден не знав, хто він. Він ні з ким не приходив і, вочевидь, пристав до нас, побачивши, як ми пустуємо у воді. Не знаю, що було з ним далі й ким він зрештою виявився.

Вечір?

Кішка сусідів окотилася, і вони хотіли позбутися кількох кошенят. Двох роздали, а п’ять лишилися нікому не потрібні. Вони шукали, хто погодиться їх утопити, але охочих не знайшлося.

Я почув про це і зголосився. То був мій шанс! Бути чоловіком — значить бути твердим, і мені випала нагода довести собі й іншим, що я такий.

Мені віддали кошенят у коробці, і я поніс їх до пішохідного містка через Вечір неподалік від бабиної хати. Був полудень, але довкола — ані душі. Ми жили майже на околиці міста.

Я дійшов до середини містка й зіпер коробку на поруччя. Кошенята повзали в сіні на дні коробки — чорні, із чорними й білими плямами та сірі. Їхні очі досі не розплющилися, і вони хиталися на кволих ніжках, повсякчас переверталися, не в змозі тримати голову, ніби старі люди, і жалібно й благально пискотіли.

Коли я на них поглянув, мене раптом охопила неймовірна ненависть до цих істот, таких малих і кволих, що пищать так жалібно. Я схопив одне за хвіст, кілька разів розкрутив у повітрі та жбурнув у воду.

Течія там була ледь помітна, а плесо гладеньке, кошеня пробило його, якусь мить лишалося на поверхні, а потім пішло на дно. Утворене на воді коло розійшлося, дедалі маліючи, і за кілька секунд від нього не залишилося ані сліду.

Я вчинив так само ще з двома, одне з них вистромило голівку над водою на кілька секунд перед тим, як потонути, а двох інших я просто вхопив у жменю й кинув якнайдалі, сильно при цьому стиснувши кожного, наче бажаючи завдати їм якнайдужчого болю, а може, скоїти щось гірше. Їхні тільця були гарячими, особливо знизу, під черевцями, і тепло лишилося на моїх пальцях, мов м’який кал. Почуття було огидне, і мені захотілося негайно вимити руки.

Мені не дали вказівок щодо коробки, і я спочатку думав узяти її додому, але тепер хотів позбутися її якнайшвидше, тож кинув її в річку і побіг з містка, сподіваючись чимось себе зайняти, щоб забути про вчинене.

14

Німці відступали?

Росіяни на Східному фронті швидко просувалися вперед, а німецьке військо відступало.

День у день колони вояків на танках, транспортерах, вантажівках, авто, возах, мотоциклетах, роверах, конях або пішки тягнулися вузьким двосмуговим шляхом на захід нескінченним потоком повільної лави, що проходив повз місто.

Ми з Аскольдом годинами стояли в натовпі дітей і дорослих, спостерігаючи за рухом, наче дивилися наживо тривимірне кіно, що крутили для нас. Пил з-під гусениць і коліс здіймався над дорожнім гравієм, курився й осідав обабіч. Листя й плоди на деревах у садках біля дороги побіліли, наче вкрилися борошном. Час від часу ми кашляли, бо від пилу драло в горлі, і спльовували піщану брунатну слину, і коли я глипав на Аскольда з-під притрушених пилюкою вій, бачив, що його вії теж були білі, як в альбіноса. Чомусь пил на волоссі, шкірі й одязі був не такий помітний. Дорогою додому ми роздягалися, ретельно витрушували одяг і милися в річці.

Тут і там було видно спроби замаскувати транспорт гіллям, але його зазвичай бракувало і воно ледь чи могло стати прикриттям. До того ж такий транспорт був у потоці інших машин, більшість з яких не було замасковано, тож спроби зробити техніку непомітною виглядали смішно навіть для хлопця мого віку.

Я був захоплений розмаїттям транспортних засобів, одностроїв і зброї. Були там танки, деякі — величезні, інші — менші, далі їхало щось подібне на довге поєднання танка й вантажівки — із колесами попереду й гусеницями позаду, з відкритою платформою за кабіною водія, де сиділи вояки. Деякі з тих машин мали попереду велику гармату, інші тягли гармату на колесах за собою. Потім були вантажівки, що везли вояків, а іноді й тягли за собою гармату; пасажирські автомобілі без верху, деякі подібні на човни, інші ж скидалися на звичайні машини; мотоциклети з причепами й без; вози, запряжені кіньми, безсумнівно, відібрані в місцевого населення, але тепер їх підганяли німецькі вояки. Коні, якими їхали, мабуть, були військові, бо мали сідла. А більшість роверів були пофарбовані в оливково-зелений колір, отже, теж, напевно, були військові.

Значна більшість вояків була в стандартних німецьких одностроях, хоча було там також багато вдягнених у плямисті камуфляжі. Спека стояла страшенна, тож дехто з вояків скинув кітелі й ішов у самих розстебнутих на грудях сорочках із засуканими рукавами. Але були й загони в сіро-синіх одностроях, а також у чисто-чорних. Оці мені подобалися найбільше, бо мали найзавзятіший