Читати книгу - "Людина у човні, Vladyslav Derda"

- Ти що синку! - він шорохнувся від них.

- Візьми це не як безхатько, візьми їх наче від сина! - усміхнувся, щоб переконати його взяти гроші.

- Навіщо ти це робиш?

- А що, щоб робити добро, треба причини?

- Не потрібно причин і передумов, але нажаль світ цього не розуміє, краще йому розвязати війну ніж зупинити її на своїй шоці!

- Здається це з Біблії!

- Ісус сказав!

- Розумна була людина!

- Нам би вкрай необхідно керуватися Його принципами і заповіддями, але куди там, вбивство стало заробітком, а не тяжким злочином, або вимушеною міро, щоб захистити від зболеволівших голів кого любиш, але треьа платити ціну, вдасним життям і власною душею, це те про що кажеш ти! - усміхнувся ветеран.

- Не потрібно умов ти просто це робиш, бо любиш!

- Так!

- Гаразд я вже піду доки піца не охолола, головне я знатиму, що ти не голодний!

- Дякую тобі синку, відправляйся куди маєш відправитися, хай Бог буде з тобою! -ми тимчасово попрощалися. 

Він взяв гроші, як батько від сина, як просто подарунок, а не вимушене моє давання і схоже йому стало світло на душі, вочевидь він і справді вбачав у мені свого сина.

***

Я не вагався про наступний поєдинок, він відбувся і я радо його провів, проте думки не покидали мене і я хотів вирушити до Джошуа одразу після його закінчення. Вдома чекала Емілі ми сіли щоб поговорити як слід, чиро і з любов'ю. Давно у нас не було таких розмов. Їх нам дуже не вистачало, але зараз ми були щирі і дивились одне на одного з розумінням.

На вулиці панувала гроза, дощ заливав нвікна нашого будинку, було холодно і сумно, але тепла вечеря Емілі змогла бодай трохи зігріти нутро. Кімнати холоду в моєму тілі зберігали неприємну холоднечу, яка завжди була прихована в мені. одна тільки Емілі була тим джерелом тепла, що зігрівала мене усе моє життя. Я не знав батьківської любові, материнського тепла, єдиним другом був що розумів мене був Джошуа, але після того як його всиновили, ми більше не бачились.

Емілі була подарунком небес, сам Бог, якщо Він є послав мені її, але не послав тих можливостей, що мали інші щоб зробитии її щасливою, хоча б на кілька днів. Окрім того як мордувати противника і гнути арматуру я нічого не вмів, це єдине, що могло принести мені гроші, і те і інше було наймерзеннішим і найважчим, для будь кого з людей. 

Можна було продовжувати і згадувати своє життя і друга, а можна було встати і вирушити до нього за вказаною адресою в листі. Тому ми зібрали своїх діьлахів і сіли на нічний потяг до Нетвілю. Подорож була спонтанною, але надзвичайно бажаною, саме такі подорожі запам'ятовуються на все життя. Найголовніше моя Емілі і мо дітлахи були зі мною і це надавало мені сил, як і завжди.