Читати книгу - "Про Лисицю, Марина Світла"

І нею. Ії втрати були тяжчими. І це вона себе не щадила, бо непомітно, крок за кроком рятувала його. І одного дня він врешті забув. П’ять років разом – достатній термін, щоб забути про головне. Про те, що Піаніст без Лисиці не живе. Приймаючи це як даність. Яке щастя, що Віолончелістка впала йому в обійми й вимазала ту кляту сорочку! Інакше він міг так і не згадати.

Лисенята в однакових пальтах – зеленому та синьому – мирно сопіли, вмостивши голови йому на коліна. І він уважно роздивлявся банти на одній із голів. Легка тканина ледь тріпотіла в такт руху потяга. І Піаніст усміхався, згадуючи, як колись Лисиця лютувала через кравчиню, що прикрасила її рукави бантами. «Я схожа на павучиху або восьминога!» - ярилася вона перед концертом.

Піаніст байдужливо дивився на її бунт. А коли до виходу лишалися лічені хвилини, підійшов до неї й ножицями відрізав той шваччин витвір мистецтва. Потім легко поцілував плече враженої Лисиці й мовив: «Твоя правда, вони жахливі. Ходімо!»

І вони пішли.

А за кілька днів стало відомо, що вона виходить заміж. Принаймні, балаканини про це було чимало. Йому вона дала знати вже пізніше. І мовби чогось чекала...

Потяг знову смикнуло, і Піаніст усміхнувся спогаду. Він був гірким і водночас світлим. Все найкраще у світі – світло-гірке. Інакше не буває. Тому що кожна людина – це гіркість і світло.

Коли він повернувся додому після концерту в той Святвечір, Лисиці не було. Він зрозумів це одразу, щойно ввійшов. Тиша була не такою, як завжди – тиша була порожньою. Особливо гостро це відчувалося після музики, що звучала в театральній залі. Піаніст повільно роздягнувся і рушив до вітальні, де, він знав це напевно, знайде мадам Бернабе, яка зазвичай наглядала за лисенятами. Вона дрімала в кріслі, упустивши на коліна своє вишивання. Її обличчя з масивними рисами виглядало молодшим, ніж вона була насправді.

Ледве Піаніст увійшов, як вона підхопилася і заклопотано заметушилася по кімнаті.

- Мадам поспішала, поїхала одразу по обіду, просила дочекатися вас. Залишила вам, ось! – тараторила мадам Бернабе. На коминку лежала записка. Ялинка в кутку відблискувала вогниками всіх можливих кольорів. Перший Святвечір без Лисиці за останні п’ять років. Як, виявляється, багато в його житті цього «без». Можна прожити без чого завгодно, але не без неї.

- Ми з дітьми повечеряли. Я їх помила і вклала спати. Я піду?

- Дякую вам за поміч. У вас, мабуть, і своїх справ вистачає.

- Месьє Бернабе в ресторані. Мені все одно нічим зайнятися, - усміхнулася жінка. І пішла, коли Піаніст розгортав складений в кілька разів папірець.

«З Різдвом!

Твій подарунок на комоді. Аероплан і лялька в шафі – віддай дітям. Вони навдивовижу вчасно закінчили розбирати залізницю. Під ногами тепер весь час трапляються якісь частини вагонів чи рейок, не знаю, але їм дуже сподобалося.

Мені треба обміркувати все, і я вирішила поїхати до моря. Намагатимусь не марнувати час і провести його з користю.

Лисиця».

У цьому була вона вся. Втікала щоразу. Та щоразу не могла обірвати до кінця. Можливо, саме тому Лисиця так і не вийшла заміж за того… зі смарагдом. Тоді залишається запитати себе, як бути з дротом від шампанського на її перстеневому пальці?

Немов п’яний, він попрямував до комода з чудернацьким важким годинником із безглуздими амурами – знаком вдячності її батька за народження близнюків. Біля того годинника спокійно лежав пакунок з кольорового паперу. Піаніст розв’язав стрічку, дивуючись, що вона знайшла час так старанно загорнути подарунок. І, не витримавши, розсміявся. Стало легко. Так легко, як не було вже дуже-дуже давно.

Темно-вишневий вовняний шарф. Саме до його чорного пальта і її рукавичок. Нічого особливого чи знаменного. Якщо не враховувати, що з обох кінців полотно було недбало доплетене ніжно-рожевим «дівочим» прядивом, купленим п’ять років тому на якійсь текстильній ярмарці для майбутньої дитини. Тоді вони ще не знали, що дітей буде двоє. Просто він був упевнений, що народиться донька. І Лисиця цілий тиждень училася в’язати на спицях. А потім клубки були закинуті кудись далеко і надовго.

Вони вартували одне одного. Освідчення в коханні на серветці. І ніжно-рожева вовна на його шарфі. У них були гарні діти – найкраще свідчення їхнього кохання.

Тепер ці діти досипали в дорозі ті години, яких не вистачило перед світанком, коли Піаніст висмикнув їх із ліжок, щоби встигнути на перший же потяг до Бреста. До восьмої вони мали приїхати до дідуся. Щоб поснідати різдвяним сніданком не пізніше дев’ятої ранку.

Він прорахувався зовсім трохи. Потяг запізнився на п’ятнадцять хвилин.

І коли таксі домчало їх до невеликого маєтку біля самого моря, де виросла Лисиця, стрілки годинника показували п’ять хвилин на десяту.

Вона сиділа, закинувши ногу на ногу, в глибокому кріслі просторої їдальні. Похитувала носком модної туфлі і читала ранкову газету. На столику поряд димувала кава, а в її руці – цигарка. Біля французького вікна, що виходило на море, у великій золоченій клітці гучно верещав папуга. До нього з радісним лементом кинулися лисенята.