Читати книгу - "Врятуй мене, якщо зможеш , Еммі Берн "

Міла 

Почало світати, а я все так і сиджу на дивані, обнявши себе руками. Серце трохи заспокоїлось, у голові почали спливати спогади.

Це все було сплановано. Батько подзвонив, щоб повернути мене, а коли не вийшло, вирішив перетворити моє заміжжя на пекло.

Я прислухалась до кожного звуку, ні фізично я не боюсь, але боюсь його погляду. Те як він на мене вчора дивився, досі викликає крижані мурашки по шкірі. Він ненавидить мене.

Витираю сльози які знову з'явились на очах, очі вже болять від кількості виплаканих сліз. Та зупинитись я не маю сил. Мені боляче. Моє весілля перетворилося на справжній кошмар.

Я знову пригадую слова Марії Степанівни, що я сама вирішую який день це буде.

Потрібно поговорити, пояснити все.

Повна рішучості я встаю, та не встигаю зробити й кілька кроків, коли переді мною з'являється Доманський.

У очах все таж лють, він помалу підходить до мене. Моє серце починає дуже швидко битись. Я машинально відходжу на крок назад, тільки це не допомагає, адже Паша дуже швидко скорочує дистанцію між нами.

— Паш – мій голос знову тремтів, я не можу спокійно дихати поряд з ним, а говорити поготів.

На його обличчі з'являється посмішка, але вона не передбачає нічого хорошого для мене.

Він близько, надто близько. Між нами декілька сантиметрів, я відчуваю його важке дихання. Наче він стримує весь свій гнів, і йому це дуже важко вдається.

Його рука торкається моєї щічки, та легким натиском заставляє мене повернути голову. Пташку я заховала під сукню, і тільки ланцюжок видніється на моїй шиї.

Все тіло починає тремтіти коли, його палець спускається до ланцюжка. Я заплющую очі, можливо хоча б так зможу контролювати своє тіло.

Я не можу дихати, він знову забрав кисень. Паша нахилився ще ближче, його дихання опалювало мою шкіру біля вушка.

— Роздягайся – від його стального тону, я аж здригнулась. Що зробити?

Перелякано дивлюсь на нього, але ж він сказав, що не буде чіпати.

— Паш – єдине на що в мене вистачає сил, на очах знову з'являються сльози.

— Я сказав роздягнутися – голосніше промовивши, він відходить на крок назад.

— У мене не вийде самій це зробити – тихенько обертаюсь до нього спиною, та затамувавши подих, стараюсь заспокоїти своє серце, яке от - от вистрибне.

Паша акуратно розстібає мою сукню, та одним рухом затягує її до низу. Я залишаюсь в одній білизні. Біле мережево, яке зовсім нічого не прикриває.

Серце починає гучніше битись, коли його пальці доторкаються до застібки бюстгальтера. Я вже вся тремчу від хвилювання. Він повертає мене до себе, я заплющивши очі це роблю. Його холод ранить мене дуже сильно.

— Дивись мені в очі Емілія – його стальний тон, добиває мене ще сильніше, я махаю в голові що не хочу.

— Паш, я нічого не зробила. Я не винна, так я з ним говорила, але про вибух я нічого не знала – на одному подиху висловлюю, все що хотіла сказати цілу ніч.

— Думаєш я повірю в це? – від його тону знову крижані мурашки побігли по шкірі, я розплющила очі та зустрілась із темними наповненими люттю очами.

— Я говорила з батьком. Він вперше до мене подзвонив, він вибрався. Я майже повірила, ні я на декілька хвилин повірила, що йому справді шкода. Батько просив, щоб я повернув до дому, що з Левицьким все вирішено...

– Мені байдуже у що ти там повірила, я все почув телефоном. Я не вірю жодному твоєму слову Емілія Сіховська – його спокійний тон ранить ще сильніше.

— Доманська – не знаю де беру сміливість сказати це, та поглянути йому в очі без страху.

— Мені надоїла ця розмова. На столі тебе чекає список речей, які ти повинна виконувати. А якщо ти порушиш один із пунктів, тебе буде чекати покарання, які там також прописані. Днем приїде моя мама, вони ще досі не знають що сталось, тому вона дуже хвилюється. Якщо ти хоча б словом обмовишся, я відправлю тебе до Левицького прямо в руки

Павло пішов. Я продовжувала стояти та дивитися йому вслід. Він ненавидить мене. Я досі вірю, що це страшний сон. Прокинувшись, все буде як раніше. Ми будемо сперечатися, а навколо будуть літати іскри. Тільки це буде по доброму, а не так як зараз.

Я підходжу до столу, та декілька хвилин наважуюсь, щоб підняти лист. Та все ж цікавість перемагає, тому тремтячою рукою беру його.

Я зможу бачити сестру?