Читати книгу - "Чи це людина"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Нас минає римлянин Ліментані, він човгає ногами, а під курткою в нього схований казанок. Піколо уважно слухає нашу розмову, вловлює кілька слів і повторює їх, сміючись: «Zup-pa, cam-po, ac-qua» [44].
Проходить Френкель, донощик. Приспішуємо крок, ніколи не відомо, цей може донести просто так, без жодної причини.
…Пісня Улісса. Хтозна як і чому мені спало на гадку саме це — але часу вибрати щось інше ми не маємо, частина цієї години вже минула. Жан кмітливий, він зрозуміє. Він точно зрозуміє — нині я почуваюсь у силі.
…Хто такий Данте. Що таке «Божественна комедія». Яке це дивне і нове відчуття, коли намагаєшся коротко пояснити, що таке «Божественна комедія». Як влаштоване Пекло, що таке справедлива відплата. Вергілій — це Розум, а Беатріче — Теологія.
Жан слухає дуже уважно, і я починаю, повільно і ретельно:
Lo maggior corno della fiamma antica
Cominciò a crollarsi mormorando,
Pur come quella cui vento affatica.
Indi, la cima in qua e in là menando
Come fosse la lingua che parlasse
Mise fuori la voce, e disse: Quando… [45]
Тут я зупиняюсь і пробую перекласти. Виходить жахливо — бідолашний Данте і бідолашна французька мова! Проте спроба ця здається перспективною — Жан захоплюється дивовижною подібністю двох мов і підказує мені відповідник до слова antica.
А що після Quando? Нічого. Прогалина у пам’яті. «Prima che sí Enea la nominasse» [46]. Ще одна прогалина. Спливає у пам’яті якийсь непотрібний фрагмент: «…la piéta Del vecchio padre, né ’1 debito amore Che doveva Penelope far lieta …» [47] Там точно так?
Ma misi me per l’alto mare aperto [48].
Цього я певен, аякже — я можу пояснити Піколо, чому misi me, «рушив», не те саме, що je me mis, «почав» — воно набагато сильніше і сміливіше, це розірвані ланцюги, це крок поза бар’єр, нам добре відомий цей імпульс. L’alto mare aperto — «далі невідкриті», тобто безмежне море; Піколо подорожував морем і знає, що це значить — це коли обрій замикається сам на собі, вільний, чіткий і рівний, і тоді відчуваєш тільки запах моря; як далеко ці чудові речі.
Ми підійшли до Kraftwerk — електростанції, де працює команда кабельників. Там має бути інженер Леві. Ось він, з рову видно тільки голову. Він махає мені рукою — він молодець, я ніколи не бачив, щоб він падав духом, і він ніколи не говорить про їжу.
Далі невідкриті. Mare aperto. Знаю, що воно римує з diserto: «…quella compagna Picciola, dalla qual non fui diserto»[49], але не пам’ятаю вже, чи це йде раніше чи пізніше. І про подорож, зухвалу подорож поза Геркулесові стовпи, як це не сумно, мушу розповідати прозою — просто святотатство. У пам’яті зберігся лиш один рядок, але на ньому варто зупинитися:
… Acciò che l’uom più oltre non si metta [50].
Si metta — тільки тут, у концтаборі, я усвідомив, що це той самий вираз, що й раніше, — e misi me. Але про це Жанові я не кажу, бо не певен, що це важливе спостереження. Скільки всього іншого тут можна сказати, а сонце вже високо, південь близько. Я поспішаю, шалено поспішаю.
Увага, Жане, наготуй вуха й розум, мені треба, щоб ти зрозумів:
Considerate la vostra semenza:
Fatti non foste a viver come bruti,
Ma per seguir virtute e conoscenza [51].
Немов я сам чую це вперше — як звук сурми, як Божий голос. На мить я забув, хто я і де я.
Піколо просить мене повторити. Як це гарно з його боку, він зрозумів, що мені це як бальзам на душу. А може, тут є ще щось — може, попри недолугий переклад і банальний, поспішний коментар, він таки вловив суть, відчув, що це стосується його, що це стосується всіх людей, які зазнають мук; що це особливо стосується нас обох, які насмілилися міркувати про такі речі, несучи бачок з баландою.
Li miei compagni fec’io sí acuti… [52]
і я марно силкуюся пояснити, скільки всього криється за цим словом — acuti. Тут ще одна прогалина, цього разу непоправна. «… Lo lume era di sotto della luna»[53] чи щось подібне; а що було до того?.. Поняття не маю, keine Ahnung, як кажуть тут. Хай дарує мені Піколо, я забув принаймні чотири терцини.
— Ca ne fait rien, vas-y tout de même [54].
Quando mi apparve una montagna, bruna
Per la distanza, e parvemi alta tanto
Che mai veduta non ne avevo alcuna [55].
Авжеж, авжеж, alta tanto, «така висока», а не molto alta, «дуже висока»,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чи це людина», після закриття браузера.