Читати книгу - "Як читати класиків, Ростислав Семків"

кубізм. Крізь зміну стилів проступає зміна переконань про сутність і перспективу мистецтва. Мовні палітри авторів також відрізняються: комусь подобається лаконічний монохром, а хтось прагне застосувати всі 16 мільйонів кольорів. Особистий стиль автора може бути виражений більш чи менш яскраво. Проте назагал навіть всуціль індивідуальну стилістику можна співвіднести із глобальними установками використання мови, що на глибшому рівні залежать від загальних уявлень про літературу та її художність, тобто красу або ефектність. Кожен автор чи авторка знають, що для них означає написати добре, навіть якщо вони не можуть цього толком пояснити.

Аналізувати стиль автора — це у підсумку спробувати пояснити його погляди на мистецтво. Інколи автор оголошує себе прихильником певного стилю в літературі, проте застосовує зовсім інші мовну палітру та світоглядні установки. Це не катастрофа; справжня біда, коли він не вміє доладно змішувати словесні барви.

Упродовж літературної історії змінилося багато стилів. Одні безкомпромісно загинули, інші зникали та поверталися, ще інші залишаються впливовими й досі. Скажімо, сентименталізм з нами від другої половини XVIII сторіччя: на світоглядному рівні він передбачає панування емоцій, манірні сюжети зі щасливим закінченням, а на мовному — відповідну делікатну лексику. Одне вульгарне слово — і тканину тексту зіпсовано. Налаштовані на витончену мову читачі просторікування не пробачать.

У літературі того часу набуває поширення й готичний стиль (його початки, насправді, ще у Середньовіччі). Якщо я навіть метафорично скажу, що це має бути «темна», «похмурого відтінку» лексика, ви все одно мене зрозумієте. Жодних рожевих зайчиків — тільки вампіри, тільки хардкор. Романтизм, що розвивається з кінця того ж XVIII сторіччя, дещо зміщує акценти; він наче поглинає готику, робить її одним зі своїх компонентів (Гофман, Гоголь, По — романтики), проте домінанта в іншому: це терен «високої» лексики, не розчуленої, як у сентименталізмі, а урочистої, піднесеної. В романтичні моменти нашого життя, наприклад, коли освідчуються в коханні, ніхто аж ніяк не чекає, що обранець чи обраниця почнуть фразу з «чуєш, чік-са…». Це зразу і тролінг, і фейспалм, і вічний бан.

Реалістичне письмо якраз цілковито інше. Читач такого тексту повинен піти з враженням, що в житті все саме так, як показав автор. Ви пишете про підлітків? А як спілкуються підлітки? Літературною? Чи сленгом? А лікарі або айтішники? Хіба в них не іншомовні терміни через слово? Оскільки реалісти прагнуть точності зображення, то вона має проявитися і в особливостях мови персонажів, і в досконалості описів, що з огляду на це стають розлогими та ускладненими. І навпаки: авангардизм, який прагне шокувати читача всіма доступними засобами, буде ламати мову, спотворюючи структуру речень, зумисно перекручуючи слова чи граючи на кожному кроці химерними новотворами. І так, так, аби нас остаточно вразити, авангардні письменники застосують цю ядерну бомбу — вдарять нецензурною лексикою, щоб у читачів аж зайчики в очах застрибали від обурення. Реаліст це також може, але коли виправдано, коли в нього свої емоції висловлюють, скажімо, роботяги на будівництві чи чиновники в радянських держустановах. Авангардисту, натомість, просто… по кайфу. Головне, щоб ми книжкою кинули, зелені від роздратування. Отоді йому свято — допік, дістав. Врешті, й тут нецензурщина необов’язкова, але от у романтиків її точно не буде. Не мало би бути.

Модернізм — це реалізм, який втратив свою прозорість та логіку. Світоглядно автори-модерністи більше не вірять, що дійсність можна описати за допомогою простих слів і правильних речень. Тому їхня мова може виглядати дивно, зайве ускладнено, а цілком стравні внутрішні монологи персонажів заступає хаотичний та химерний потік свідомості, що, вочевидь, і є головною рисою модерністського стилю. Постмодернізм стилістично не надто відрізняється; тут хіба більшає двозначностей, і традиційну для модернізму манеру розповідати, перескакуючи від асоціації до асоціації, подають іронічно. З іншого боку, постмодернізм часто змішує попередні стилі, грається ними, наслідує — стилізує.

Авторам краще бути чутливими до питань стилю. Повторю: зайвих слів читач не подарує. Одне «серденько» в готичному тексті — і до побачення. Комічно, звісно, ставити собі за мету писати в постмодерному стилі, але мова, якою пишемо, повинна бути вивіреною. Досвідчений стиліст, якщо повертатися до світу моди, підбере одяг та відповідні аксесуари, порадить зачіску та макіяж (кому потрібно), може навіть порекомендувати пірсинг у брову й тату з китайських ієрогліфів на шию. Стилісти узгоджують та вдосконалюють наш стиль. У світі літератури їх називають редакторами.

Це фахівці, які «причісують» текст, ретушують невдалі слова, змінюють барву та фактурність речень. Вони гніздяться у видавництвах і є однією із чотирьох причин, чому видавництва продовжують існувати й зараз, коли фізично надрукувати власну книжку може хоч школяр, хоч працівник агросектору. (Три інші: видавництво здійснює відбір текстів й тим має гаранту-вати їхню якість; створює дизайн, який для книжки загалом все одно, що добра редактура для тексту; нарешті, вони там, у видавництві, повинні подбати про розповсюдження. Бо як іще автор чи авторка стануть знаменитими?)

Добрий редактор — мрія притомного автора. І звісно, це невидимий друг усіх читачів. Редактор має вберегти нас від страждань у нетрях недосконалих текстів. Так, я скажу це: редактор — це лицар (лицарка), що сміливо виступає супроти «непозбувної бентеги» словесних хиб і поборює її. Це люди, мовне чуття яких паранормальне, зір на помилки гострий, слух на звучання речень тонкий, а інстинкти літературного виживання на максимумі. Талановитий редактор з останнього графомана здатен зробити короля стилю. Полюйте на них, ті, хто пише, дякуйте їм, ті, хто читає. Якщо вони вправно зроблять свою роботу, ми не відчуємо болю. Адже автори як кінозірки: багато з них без гриму лякають.

Стиль, добре поставлена мова вартують дуже багато. Читачі можуть кинути книжку через недоліки вислову, навіть не дійшовши до зав’язки інтриги. Редактори — це окрема видавнича каста, давній цех з власною етикою та ритуалами. Чудово, що професійних редакторів зараз більшає (о, моя редакторко, коли читаєш ці рядки, — усміхнись і подумай про вічне!).

Що ж стиляги? Був колись в СРСР такий неформальний молодіжний рух: одягались яскраво-кітчево: штани-дудочки, ту-флі-лодочки. Спадкоємці денді попередніх століть. До чого тут вони? Стиль, стильність можуть бути викликом. Особливо тоді, коли довкола все нудно, сіро й на деталі ніхто не звертає уваги. У літературі деталь