Читати книгу - "Позашлюбна дитина генерального, Ірина Романовська"

— Тоді у понеділок чекатиму тебе і твою маму в моєму кабінеті. Там і познайомимося з усіма.

Я невдоволено стискаю губи в пряму лінію. Ось чому так завжди відбувається? Чому я знову маю брати на себе роль злого поліціянта, в той час, як Олег, сам того не усвідомлюючи, обирає роль доброго?

— У понеділок Тимор має йти до школи.

— Ну, ма-а-ам, ну, будь ласка, будь ласка, будь ласка, — син дивиться на мене своїми великими блакитними очима, як той кіт у чоботях з мультика. Ще й руки стискає долонями разом, ніби благаючи в Бога. — Мамо, будь ласочка. Я сьогодні вивчу вірш і приберу у кімнаті. Тільки, будь ласка, візьми мене із собою у понеділок на роботу.

Олег копіює жест Тимура. І тепер обидва чоловіки дивляться на мене з благанням в очах. Ледь стримуюся аби не дістати з кишені свій мобільний  телефон і не закарбувати цей момент до галереї.

Звісно, що протистояти вигнутим дугою брівкам, стислим губам та блакитним очам, що зазирають мені прямо в серце, довго мені не вдається. Вся моя бравада тане мов морозиво на сонечку і я швидко втрачаю образ суворої вчительки перед сином та починаю посміхатися.

Ще й почуття провини дається в знаки.

— Гаразд, — зітхаючи, здаюся. — Я візьму тебе з собою на роботу у понеділок. Але лише якщо виконаєш усе, що щойно мені пообіцяв.

Тім стрибає ввід щастя.

— А ви, Олегу Юрійовичу, будете відповідальні за його поведінку. Якщо Тім рознесе ваш офіс вщент, то я до того ніякого відношення не матиму. Син у мене ще той непосидючка, то ж я вас попередила.

— Домовилися, — Олег ще раз тисне Тімові руку, але цього раз на прощання. — Більше вас затримуватиму.

Раптом він хилиться до мене і шепоче ледве чутно:

— Дякую, Яно.

В Тітова точно є якась суперсила. Я навіть не встигаю відкрити рота, аби запитати про що йде мова, як він зникає поміж людей. Так само швидко, як і з’явився.  

Мозку не сила нормально працювати. Вся енергія йде не перетравлення зустрічі, що тільки-но відбулася.

Здається, Олег так нічого не зрозумів, то ж можна полегшено видихнути на якийсь час. Але видих довгоочікуваного спокою не приносить. Навіть навпаки. Плечі охоплює тривожне передчуття. От-от станеться буря, що зруйнує геть усе.

По спині біжить цівка крижаного поту.

— Мамо, та пішли вже. Сама казала, бабуся і дідусь на нас давно чекають, — Тім вириває мене з заціпеніння.

— Так, точно, вони нас чекають. Пішли швидше.

Я підіймаю спортивну сумку Тіма та йду з дитиною до стоянки.

------
11.09. - вихідний