Читати книгу - "Ловці туманів, Олександра Чернобай"

Аріадна не змогла втримати полум’я свого гніву і пробачити болючу зухвалість дівчиська. Вартова навіть не замислювалася, чи вгадала Оксана про її страх, чи ж Олекса розповів, що ще гірше, вона всього лише наблизилась і зі всієї сили вдарила невігласку ногою по литці, змушуючи ту закричати й впасти на одне коліно.

– Ти що робиш, Аріадно?! – звісно, Рудий не очікував подібного від неї, тому не встиг щось вчинити, але їй цієї миті було байдуже.

– Нічого страшного. Зцілиться, – Аріадна пішла, навіть не озираючись, а за декілька кроків – взагалі зникла.

Вона перемістилась до своєї кімнати, кинулася на ліжко та, сховавши обличчя в долоні, заплакала. Аріадні стало так прикро, так неприємно, що не хотілося вже анічогісінько. Годі з неї! Ще якесь дівчисько тицятиме їй, вартовій «Кола долі», на страхи! Негідниця! А той! Герой в шерстині! Оце наймогутніший перевертень на землі слухає якусь малу нахабу? Та в неї ще молоко на вустах не висохло, а він дозволяє отак поводитись із собою? Олекса – дійсно дурний чи прикидається?

Аріадна підвелася, намагаючись вкотре опанувати себе, але сльози все одно зрадницьки котилися по щоках. Ну, чому? Чому Рудий не бачить очевидних речей?

– Годі вже! – вартова зателефонувала Еріці та запитала, де мешкає Іриней, бо повертатись до лісу вона більше не хотіла, щоб звідти вистежити його. А тим паче напряму говорити з Олексою. Отримавши відповідь, Аріадна вмилася, привела себе до ладу і перемістилась до Іринея, стала напроти будинку й втомлено зітхнула, бо мешкав чоловік також коло лісу.

Вже настав ранок, надворі зовсім розвиднілося, пташки голосно співали своїх пісень, але наполегливий стук Аріадни у двері, добряче їм заважав.

– Іринею, виходь вже! Ти точно знаєш, що це я! – вона знову погрюкала, проте ніхто не відгукнувся. – Ну й добре, – Аріадна згадала своє давнє вміння, що неодноразово їй допомагало, хоч і було – геть незаконним. Жінка пройшла крізь двері й опинилася в тимчасовому маєтку міжвимірної химери.

Перше, що впадало в очі – це просто величезна купа книг. Найрізноманітніших книг, тут можна було все, що завгодно знайти, як забажати. А ще Іриней підтримував чистоту, ані пилинки й підлога аж сяяла.

– Навряд сам, стовідсотково – магію залучає.

А тоді її очі злапали стіл, на якому також лежали книги та розгорнуті сувої, а посередині – Іринеїв записник. Вартова підійшла ближче, щоб роздивитися. І ні, те, що записник належав не їй, Аріадну зовсім не бентежило. Сторінки записника були заповнені якимись символами, незрозумілою мовою, позначками та орнаментами. Вона зовсім нічого не второпала, тож перегорнула сторінку, і речення, яке Аріадна побачила, просто промайнуло крізь неї… «Вони приходять з туманами». На хвильку, там було написано: «Вони приходять з туманами».