Читати книгу - "Маркус, Ірина Скрипник"

В його голосі залунала надія, тонкий промінь світла в цьому темному, гниючим місці. І хлопець спробував підвестися, щоб краще побачити того, хто стояв біля його ліжка, але лише закашлявся кров'ю і впав на подушку. Його дихання стало ще більш уривчастим і натужним.

———  Як тебе звати? — спитав Карлос у хворого.

———  Мігель, — ледь чутно відповів той.

———  Скажи, Мігелю, на що ти готовий заради того, щоб залишитися живим? Чи робитимеш ти те, що я накажу тобі? Чи зможеш убити, якщо цього вимагатимуть обставини? Або якщо цього забажаю я?

— Так, я на все згоден, — прошепотів Мігель.

Почувши це, Карлос став над подушкою Мігеля. Його тінь падала на виснажене тіло, створюючи зловісну ауру навколо них. Він повільно відкусив собі палець, і густа, темно-червона кров почала стікати по руці. Злегка нагнувшись, Карлос поклав відкушений палець у рота Мігеля. Кров вампіра швидко змішалася з кров'ю хворої людини, запускаючи процес трансформації. Мігель відчув, як вогонь пронизав його тіло, змушуючи загнутись дугою. Він закричав. Біль був такий, ніби кожну клітину його тіла розривало зсередини. Болючі спазми і судоми охопили його, але поступово шкіра почала набувати здорового кольору. М'язи налилися силою. Очі засяяли новим світлом. Так у цьому світі стало на одного вампіра більше.

Мігель не збрехав. Він покірно робив усе, що Карлос казав йому, не ставлячи зайвих запитань. Його вірність та відданість були безмежні. Вони кілька років подорожували вдвох, досліджуючи різні куточки світу, зустрічаючи різних істот та переживаючи безліч пригод. Мігель навчався у Карлоса мистецтву вампірського життя, відточуючи свої здібності та сили.

В одну із ночей вони опинилися в Абісії. Величні вежі палацу Лілі піднімалися до неба, освітлені місяцем. Замок виглядав так, начебто був вирізаний із єдиного шматка каменю. Його стіни були прикрашені барельєфами, що зображували сцени стародавньої історії. Великі вікна пропускали всередину м'яке світло місяця.

Тільки-но Карлос і Мігель увійшли до просторої зали, Лілі відразу ж привітала їх низьким поклоном на знак поваги. Довга сукня шаруділа по підлозі, а на обличчі Лілі сяяла привітна усмішка.

———  Я так рада вас бачити, пане Карлосе. Для мене велика честь, що ви вирішили відвідати мене, — її голос був мелодійним, але в ньому чулася щира радість.

———  Не радій задарма, це вийшло випадково, — відмахнувся Карлос. — Ми просто йшли весь час уперед, і одна з доріг привела нас сюди.

Лілі знову посміхнулася. Її губи злегка зігнулися, а очі заблищали від цікавості. Вона перевела погляд на Мігеля, який стояв осторонь, уважно розглядаючи старовинну картину на стіні. Та картина зображала битву між вампірами і людьми, сцени якої були сповнені люті та жорстокості. Це була частина їх історії. Мігель, занурений у роздуми, вивчав кожен штрих, кожен мазок, намагаючись зрозуміти, що художник хотів передати у цій драматичній сцені. Його цікавило мистецтво і те, чому саме цю битву було зображено?

———  Що ж, у будь-якому разі, — сказала вона після невеликої паузи, — я рада, що ви відвідали мене перед тим, як повернутися до своїх обов'язків, пане Карлосе. Пан Маркус вже давно чекає вашого повернення, хоч і не каже цього. В перші дні після вашого зникнення він місця собі не знаходив. Постійно був злий, на всіх зривався. Часто відмовлявся від їжі. Дуже схуд, страшно було глянути просто. Ми всі хвилювались за нього. Боялись, що він щось зробить із собою. На щастя, обійшлось. Але він тепер зовсім не спить… До речі, він просив мене повідомити, якщо я вас раптом зустріну.

Карлос насупився. Його очі спалахнули червоним вогнем, а обличчя стало серйознішим.

———  Але ж ти не скажеш йому, що бачила мене, чи не так? - несподівано сказав Карлос.

І, відчувши на собі здивовані погляди Лілі та Мігеля, додав:

———  Я не збираюся повертатися. Без мене Маркусу буде краще. Років за п'ятдесят він уже й не згадає мого імені.

Лілі подивилася на Карлоса з занепокоєнням. Вона розуміла, що за цими словами криється щось більше, ніж просте небажання повертатися. Але, як вірна слуга, лише кивнула.

———  Як побажаєте, пане Карлосе. Ваше слово для мене — закон.