Читати книгу - "Казки Чаробору, Ольга Соболєва"

Надвечір навіть Баюн зліз із печі, щоб напитися холодного молока, а потім вмостився біля Білосніги і дозволив чухати собі животик. Кіт здавався настільки змученим, наче й не спав цілий день. Ягинішна пробурчала щось, дорікаючи йому за надмірні загули, і почала возитися з Рисянкою. Та за кілька останніх днів помітно підросла і зараз жваво металася по хаті, викликаючи розчулення та сміх.

Ближче до вечора наступного дня, дівчата минули Роздоріжжя і весело йшли до Лукавого поля. Святкування починалося декількома годинами пізніше, але на нього обіцяло з'їхатися стільки народу, що будь-які руки у поміч цінувалися на вагу золота.

На галявині з самого ранку юрмилися місцеві. Одні дрова, надані Орестом, розкладали, інші столи і кіоски ставили, треті прикрашали усе гірляндами. Не встигли дівчата й кроку ступити, як їх закрутило у вир роботи – тільки й встигали усміхатися одна одній та братися за нове діло. Так крутилося все Лукаве поле до самого початку Ватри.

До речі, Ягинішна нарешті пояснила своїй помічниці, що то за свято багаття таке. Виявилося все досить просто: місцеві вшановували вогонь. Він здавна годував цілі селища, захищав від диких звірів, допомагав зігрітися у холодні ночі, але міг бути і надзвичайно небезпечним. Та, як сказала знахарка, вогонь - це сила непідвладна людині. Він має в собі стільки чарів, важко уявити. Головне, він допомагає очистити себе від темних заклять, прокльонів чи пристрітів. Сьогоднішня Ватра дає можливість усім зняти з себе чаклунство. Достатньо лише приєднатися до обрядів. Після знайомства з Варварою Ярослава вирішила, що їй теж не завадить декілька разів перескочити багаття. Так, про всяк випадок.

Білосніга спочатку трималася поруч, але потім все частіше почали траплятися її знайомі. Щоправда, Ярослава їхніх облич не впізнавала. Можливо, ті були із сусідніх сіл. Білосніга вже не перший раз в Роздоріжжя приїжджала і, звичайно, друзів завести встигла чимало. Так вони весь вечір із дівчиною то сходилися, то розходилися, що в морі кораблі.

Незабаром на полі з'явилася трійка дівчат, яких Ягинішна відносила до русалок. Побачивши Ярославу, вони без зайвих розмов схопили її за руки і потягли в танок. Захоплена хороводами, Ярослава і не помітила, як настала опівніч. Бабуся, звичайно, все розуміла і особливо заборони внучці не ставила з огляду на те, що та під носом у неї і гуляла. Але все ж таки не до ранку тут сидіти! Залишивши русалок танцювати, за їхніми словами, «останню ніч на березі», Ярослава спробувала відшукати Білоснігу. Але гості ніде не було. Обшукавши все поле, дівчина знову повернулася до бабусі. Галина Владиславівна запевнила, що нещодавно бачила ту. Вона з якимсь хлопцем йшла зі свята.

Подумавши, що це мабуть знайомий дівчини, Ярослава вирушила додому. Однаково рано чи пізно Білосніга повернеться ночувати.

Ранком того ж дня

Варвара якраз збирала речі в невелику дорожню сумку, коли до кімнати зайшов Івар. Закинувши на стіл пакет та пару конвертів, він розвалився у кріслі і втомлено витягнув ноги.

- Чуєш, я вже замахався бігати тобі по селищу дань збирати.

- По-перше, не дань, а чесно зароблені гроші, - дівчина заглянула до конвертів, потім відкрила невеликий сундучок на столі і дістала звідти декілька крихітних скляних пляшечок. - По-друге, ти не бігаєш, а на автівці їздиш, - звідти ж з’явилася чиясь фотографія. Після чого дівчина замкнула скриньку на ключ. -  А, по-третє, коли ти вже навчишся «по-людськи» розмовляти? Таке враження, що я з вуличним хуліганом зустрічаюсь.

- Нормально я розмовляю, - невдоволено пирхнув Івар. – Тобі аби до чогось доколупатися.

Варвара не звернула уваги на цей випад і, вперши руки в боки, пригрозила:

- Ще раз зайдеш до мене в кімнату взутим, я тебе на ропуху перетворю.

- Сама казала, що не вмієш, - відмахнувся хлопець.

- Тоді отрую, - знизала плечима у відповідь Варвара.

- Як щурів баби Катрі? – Івар хмикнув і вказав на пакет залишений на столі. – До речі, там від неї гостинець. Дякувала, що щури мруть, а її кіт більше не труїться ними.

- Знала б вона, що сусід на її кота теж отруту просив… - пробурмотіла собі під ніс Варвара.

- Так чого ти на Ватру не йдеш? – незадоволено запитав хлопець, змінюючи тему. – Ми її рік чекали. І чи не ти мене припрягла взяти участь у дурній виставі про чароцвіт? А тепер линяєш.

- То в тебе пес линяє, а в мене з’явилися важливіші справи.

- Важливіші за нас? – хлопець обурено махав руками. – Коли ми з тобою востаннє проводили час разом? Та дурна поїздка до знахарки не рахується. Я взагалі не розумію, чого тебе туди чорти понесли.

Варвара нервово видихнула і закотила очі під лоба.

- Я вже пояснювала тобі, що мені дали шанс доказати свої вміння. Якщо з усім справлюсь, то досягну більшого.

- Більшого, ніж що? – не вгавав Івар.

- Більшого, ніж все це, - співрозмовниця розлючено розвела руками.