Читати книгу - "Казки Чаробору, Ольга Соболєва"

- Тобі не подобається в селищі? Добре, давай поїдемо до міста.

Івар встав з крісла і підійшов ближче, взявши дівчину за долоні.

- А там що? – пирхнула вона. – Працювати офіціанткою чи секретаркою?

- Ну так вивчися на лікарку чи інженерку. Та хоч в депутати йди! Там точно досягнеш більшого.

Варвара висмикнула свої долоні і, різко крутнувшись на місці, відійшла до вікна.

- Ти справді не розумієш, - майже кричала вона. – Це все не те!

- А, ну звісно, - скривився хлопець . – Ти як завжди про свою «силу». «Спадковий дар», чи як ти там його називаєш? Справді вважаєш нормальним варити людям приворотні зілля та різні отрути? Насилати пристріти, невдачі та хвороби? Це ще якщо вони діють, а то, може, попросту бабки з них дереш!

- Щось ти не сильно кривишся, коли я твоїм недругам невезіння навіюю.

- Та мені вже остогиділо, що на мою дівчину косо дивляться і відьмою кличуть! – врешті-решт не витримав Івар і перейшов на крик. – А далі що? Коли досягнеш «більшого»? Станеш душогубкою, чи, може, підеш послушницею в один із темних храмів в диких лісах?

- Не перебільшуй. І менше дивись телевізор, - відмахнулася Варвара, але чіткої відповіді так і не дала.

- Коротше, - сказав, немов відрізав, Івар, - думай, що чи хто тобі важливіший.

Розвернувшись, хлопець вийшов з будинку, гримнувши дверима. Навіть пес Каштан не насмілився гавкати на розлюченого гостя. Наступною гримнула хвіртка, а потім почулося гуркотіння «Запорожця».

Варвара ж так і залишилася стояти на місці. В неї не було часу, щоб тринькати його на пояснювання речей, які неможливо розтлумачити простому смертному юнаку. Зате вона точно знала, що має робити зараз. Для початку – дібратися до своєї схованки і дочекатися вечора, а там вже доведе, що вона давно не якась пересічна сільська відьма.

***

Наступного дня

Ярослава прокинулася від тихих схвильованих голосів. З уривків розмови було зрозуміло, що Ягинішна стурбована відсутністю Білосніги. Її ж співрозмовник (цей голос дівчина не змогла впізнати) намагався пожартувати, мовляв, куди тут подінешся? У мавок, може, заночувала або у подружок із селища.

Ярослава сіла на ліжку і спробувала пригладити скуйовджене волосся - дарма на ніч косу розплела, тепер не зачіска, а гніздо. Хоч ворону гукай. Сусіднє ліжко Білосніги залишилося нерушеним, а поруч валявся лише одяг Ярослави. Дівчина прямо в піжамі поплелася у світлицю - так іноді господиня хати називала великий зал, який одночасно служив їм кухнею, вітальнею та їдальнею. На диво, дівчина застала там лише Ягинішну та Баюна. Кіт схвильовано зиркнув на Ярославу, пригнув вуха і зник на печі, а ось старенька з радістю почала розпитувати про Білоснігу. На жаль, Ярославові особливо не було чого розповісти: прийшли на Лукав'є поле, допомогли все облаштувати, а потім веселилися, як і всі. Хоча дівчині пригадалося, що бабуся бачила, як Білосніга йде зі свята разом з якимсь хлопцем.

- Може, вона справді у друзів заночувала? – припустила дівчина.

- Та яких друзів? – махнула рукою старенька. – Це ж Білосніга! Вона дівчинка відповідальна і знає, що їй сьогодні-завтра треба їхати, а не то… Не приведіть боги…

На подив Ярослави, господиня будинку схлипнула, витерла краєм фартуха щоку, а потім звернулася до Баюна:

- Ну чого ти мовчиш, вумник волохатий?

У відповідь кіт знову зиркнув на Ярославу і чітко промовив:

- Няв.

- Ах ти ж... Вразливий який, - скривилася Ягинішна. – Прощаю я тобі мітлу. Тільки давайте Білоснігу мою рідненьку шукати!

Але Баюн не поспішав розмовляти, а знов-таки подивився на Ярославу. Дівчина тим часом сонно плюхнулася на лавку, налила заварки з невеликого чайничка і, спершись щокою на кулак, вибирала найрум’яніший пиріжок. Краєм ока вона помітила, як старенька занепокоєно смикає поділ все того ж фартуха. Розуміючи, що це так залишати не можна, дівчина запропонувала розпитати бабусю докладніше. Раптом щось ще згадає чи хоч того хлопця опише.

Здобувши схвалення, Ярослава поспішно поснідала і вмилася. Натягуючи шорти з футболкою, дівчина згадувала вчорашнє свято. Чесно кажучи, за цим разом вона більше допомагала з організацією, чим веселилася. Спочатку треба було підсобити сцену оформити, потім гірлянди розвішати і тваринам з зоокуточка корму дати. Пізніше приїхала бабуся. У них з тіткою Тетяною теж не вистачало рук у поміч, тому Ярослава встигла попрацювати і за прилавком. Білосніга весь цей час крутилася поряд або ж пробігала, виконуючи чиєсь доручення.

Якби не русалки, то Ярослава, мабуть, проґавила би всі веселощі. Русалки… Ні, дівчина так і не поговорила з ними про чари чи мавку. Просто вже звикла так називати трійцю пустунок. За вечір вони встигли випросити у Ярослави по новому браслету зі стрічок та намистин, а також перетанцювали ледве не з усіма хлопцями на святі. Чесно кажучи, ті і самі були не проти позалицятися до веселих красунь. Не раз в танок затягували і Ярославу. Як виявилося, багато хто з місцевих вже знав заочно помічницю знахарки і горів бажанням познайомитись. Ні, ніхто в коханні не зізнавався. Просто молоді було цікаво поглянути на новеньку та може вивідати якусь таємницю Ягинішни. Ярославі навіть здалося, що вона раз чи два бачила в натовпі мавку. Як її там звати?