Читати книгу - "Позашлюбна дитина генерального, Ірина Романовська"

Яна.

— Як ти ставишся до того, щоб повечеряти зі мною? — повторює Олег після хвилини тиші.

Важко перетравлюю почуте. Вечеря? Зі мною? Віч-на-віч? Для чого? Паніка охоплює тіло. Ні, я не можу. Максимум, який я можу дозволити собі з Олегом, — це обід.

Вечеря можлива лише за присутності Андрія.

— Погано. Дуже погано.

— Ох, Яно, ти краєш мені серце. Я так мріяв, що ти даси мені ще один шанс, — зовсім не страждаючи весело вимовляє Тітов.

— У мене є Андрій.

— Хіба забудеш про твого легеня, коли ти в кожній розмові про нього обов’язково нагадуєш? От цікаво, це всім ти так про нього торочиш чи це лише мені така шана перепала? — перепитує вже дратівливо.

— Олегу! — попереджую суворо.  

Ну чому він завжди виводить мене на емоції? І часом не найприємніші. Чому?

— Гаразд. Жарти ти сьогодні взагалі не сприймаєш. Тоді перейдемо до серйозної теми, — Олег відкашлюється. — Завтра відбудеться дуже важлива вечеря, де будуть присутні можливі спонсори нашого клубу.

— І? До чого тут я? — гикавка знову перебиває мене.

—  Ууу, я так розумію, вихідний у тебе просто чудовий. — Мій мозок малює постать Олега, який зараз сидить у себе вдома, тримає телефон біля вуха та щиро посміхається.

Трясу головою, аби позбутися цієї уяви.

— Ти наче ж моя помічниця, Ян. Не пригадуєш? А ще ти перекладачка. А спонсори з Європи, то ж… Вловлюєш зв’язок?

— Вловлюю, — буркочу ображено. Чому він зі мною балакає мов з малою дитиною? — О котрій і де мені потрібно бути?

— Я заїду по тебе о шостій.

— Навіщо? Не треба! Я сама можу дістатися, куди треба. У мене є машина, — заперечую я поспіхом.

Мені небезпечно лишатися з Олегом в закритому просторі, особливо напередодні важливої події. Я не витримаю тиску і розповім йому всю правду просто в машині.

Щойно  це уявляю, мене в жар кидає. Дістаю зі склянки мінералки кубик льоду і ковзаю ним по змоклій шиї. Прохолода трохи вгамовує мою гарячку.

— Мій супровід буде гарантією того, що ти прийдеш на вечерю вчасно.

— Добре, — ціджу крізь зуби.

— О, і ще одне, Яно. У ресторані, де проходитиме звана вечеря, особливий дрес-код. Але не хвилюйся, я вже все вирішив. Завтра до тебе додому приїде кур’єр з пакунком. Вдягни, все що там буде, будь ласка.

— Я не можу…

— Не приймаю жодних заперечень. Вважай, це наказом. Гарного вечора і до зустрічі, Яно.

— До завтра, гик!

У динаміку лунають короткі сигнали, а я продовжую тримати телефон біля вуха. Дивлюся мов зачарована на краплі води, що стікають по стінках склянки.

Кубик льоду, що я тримала коло шиї, вже розтанув, але я не поспішаю прибрати надлишок вологи зі шкіри.

У голові замість приємної джазової музики, що лунає по закладу, гуде рій думок. Сукня? Додому? Звідки він знає мою домашню адресу?

— Агов, Яно? Ти чого така бліда сидиш? Що сталося? — повернувшись, Юля торкається моєї руки.

— Здогадайся, — сиплю я не своїм голосом.

— Невже знову твоя мати? Що цього разу вона вигадала? Щоб ти сама Самсонову пропозицію зробила?

Заперечливо хитаю головою.

— Це Олег.

— Згадали про нього, і він тут як тут, —  весело проголошує Юля, ложкою бовтаючи цукор у чашці. — Чого хотів?

— Запросив мене на вечерю.

— Ти диви, — Подруга здивовано вигинає брову. — Схоже доля сама хоче, аби ви з Тітовим якнайшвидше поговорили про сина.

— Вечеря буде ділова. Я буду там як його помічниця та перекладач, — перериваю я замріяні думки Юлі.

— Слухай, Яно, а чи не має у вас вакансії? Здається у вашому тому клубі багато цікавих та спортивних чоловіків має бути. Я могла б спробувати…

— А як же твій красень-хірург?

— Він нікуди не дівається. Але… Наше життя таке швидкоплинне. Ніколи не можна віддавати руку та серце лише одному чоловікові. Хай знає, що в нього завжди будуть конкуренти. До того ж… Я тобі відверто заздрю, Яно. Порівняно з твоїм, моє життя таке нудне. Ти ж неначе в серіалі живеш, чесне слово: є красень-колишній, який не пам’ятає тебе, є спільна дитина, про яку він не знає. Ви зустрілися через стільки років…

— Юлю, припини! — Я кидаю в подругу серветку, але та ​​падає на стіл, не подолавши й половини шляху.

— Вибач, я невдало пожартувала. Ти така напружена сидиш, тобі треба трохи видихнути. Але не пити! Завтра в тебе надто відповідальний день, маєш прокинутись свіженькою квіткою, а не засохлим урюком.

— Гадаєш?

—  Авжеж! А після вечері, коли Олег повезе тебе додому, розповіси йому усю правду і більше не будеш себе мучити. Все буде добре, мала.

***