Читати книгу - "Будь моєю назавжди , Вікторія Вецька"

Назар зробив крок до мене.

— Ти читала мій лист?

— Читала, дякую. Твої слова стали моєю підтримкою у складний час, — відповіла я, намагаючись приховати біль, що роз’їдав мене зсередини.

Подумки я вже бажала закінчення цієї розмови. Тепер вона приносила мені лише біль, адже мої почуття не згасли і ще досі були присутні в моєму серденьку. Але, на жаль, ми зараз не могли бути разом.

— Радий це чути, але, Міє, ти робиш помилку, від якої страждаємо ми обоє, — сказав Назар, і я зрозуміла, що більше не можу тримати себе в руках. Настав час поставити крапку.

— Я вже все вирішила, тому бажаю тобі знайти дівчину, яка зробить тебе щасливим і любитиме більше, ніж власного батька, — закривши за собою двері, я пішла до кухні.

Там, у затишку домашньої обстановки, я наливала собі чашку чаю з м’ятою та мелісою, намагаючись заспокоїтися. Я знала, що зробила поганий вибір, який ніхто ніколи не зрозуміє, але бігати з Назаром від Іллі і батька, боячись кожного шороху, не хочу. В мене на Іллю свої плани, тож спочатку я втілю їх в реальність, а потім поверну своє щастя. Хочеться, щоб наше кохання витерпіло все це і стало ще сильнішим, яке буде здатне подолати будь-які труднощі. Випивши бабусиного чаю, я на мить задрімала. Прокинувшись, пішла в садок писати. Як тільки дописала все, що хотіла, знову побачила Назара, який шпигував за мною.

— Залиш мене вже в минулому, Назаре! — вигукнула я і пішла геть.

Ці слова далися мені дуже важко, а ще важче було усвідомлювати, що я завдавала ними біль своїй коханій людині. Але Назар сильний і витерпить все, а мені варто подумати про нашу спільну дитину.

Дні в бабусі проходили добре, я насолоджувалася кожним моментом поруч з ними. І дедалі частіше почала вигравати у діда в шахи. З того часу Назара я так і не бачила. Душа сумувала за ним, але я знала, що так буде краще для нас обох.

Я довго не гостювала, адже потрібно було подивитися, як проходив ремонт кухні, вітальні та спальні. Інші кімнати вирішила не зачіпати. Після закінчення ремонту Ілля повернувся з відрядження. Бачити його мені зовсім не хотілося, і мене не цікавило, чим він займався цілий місяць. Головним було, щоб він не чіплявся до мене.

Сівши поряд з ним за вечерею, я розповіла йому про свою вагітність. На диво, він був дуже радий цій новині. Я чомусь очікувала байдужості з його боку. Звісно, обманювати людей не правильно, і колись мені це вилізе боком, але зараз я бачу тільки такий вихід з цієї ситуації. Ми домовилися, що більшу частину часу я проводитиму в селі у бабусі і дідуся, адже там свіже повітря і це буде корисно для нашої дитини. І тут до Іллі подзвонили. На екрані дисплея я встигла побачити ім’я Зоя, але він швидко скинув виклик. Чомусь у мене закралася думка, що це одна з його коханок. Цікаво, що він скаже на це.

— Хто телефонував? — запитала я, намагавшись приховати тривогу в голосі.

— Та, колега по роботі, — швидко відповів він, не бажаючи продовжувати розмову.

— Ілля, я знаю, що це телефонувала одна з твоїх коханок! — вигукнула я, змушивши його повернутися. — Ось тільки не розумію, для чого тобі я?

Він зупинився, погляд його став холодним.

— Наш шлюб — це всього лише вигода, для тебе і для мене. Для тебе — виплатити батьківські борги, а для мене — отримати все майно мого батька. Адже мій батько хотів, щоб я одружився на хорошій дівчині з багатої родини, а ти чудовий варіант, тому я зробив все, щоб ти стала моєю. А тепер, коли ти народиш мені спадкоємця, мій батько мене озолотить, — продовжив він, давши відповідь на моє запитання.

— А якщо народиться дівчинка? — глянула я на нього, намагавшись зберігати спокій.

Ілля підійшов ближче до мене і сів за стіл, його погляд ставав усе суворішим.

— Байдуже. Тільки в мене буде до тебе одна умова. Ми будемо жити разом, ходити на різні заходи разом, як чоловік і дружина, а в житті у кожного буде своє життя, — взяв він мене за руку, дивлячись прямо в очі.

— Може, тоді нам краще розлучитися? — запропонувала я, відчувши, як холод розливався по кімнаті.

— Ні! Через рік я отримаю свої гроші і майно, і ось тоді вали на всі чотири сторони, — серйозно промовив він.

— А якщо я захочу розлучення? — запитала я, дивлячись на нього пильним поглядом.

Його погляд став ще суворішим.

— Я зроблю все так, що не захочеш! — голосно вигукнув він, і від його слів мені стало по-справжньому страшно.

Я піднялася з-за столу, схрестивши руки на грудях, і запитала:

— Тоді, що це за кохання в тебе таке, якщо я потрібна тобі тільки заради грошей? — мої слова прозвучали тихо, але рішуче, пронизуючи його мовчання, як стріла.

Ілля піднявся і підійшов до мене, взявши за підборіддя. Холодним голосом він відповів:

— Люди вміють кохати по-різному. І ти повинна ще подякувати мені, що я не змушую тебе силою спати зі мною. Я жалію тебе.

Я відштовхнула його і відійшла вбік.

— І для цього обов’язково потрібно було розлучати мене з Назаром? — обурено запитала я.

— Ні я, ні твій батько не любимо його. Він колись конкретно висміяв мене перед усіма, — очі Іллі спалахнули вогниками злості і ненависті.