Читати книгу - "Будь моєю назавжди , Вікторія Вецька"

— Як саме? — поцікавилася я.

— А ти забула? Він недоречно пожартував наді мною. Я не люблю жарти, тож вирішив таким чином йому життя зіпсувати.

Я напружено намагалася згадати, але нічого не приходило в голову. Я була переконана, що знаю Іллю не так давно, але виявилося, що наші шляхи перетиналися раніше. Тільки де?

— Як давно це було? — запитала я, дивлячись на Іллю.

— Дуже давно, ми ще були дітьми, — промовив він, і в його голосі чувся холод.

—  Де саме це було?

— Соломіє, навіщо тобі це знати? Я вже помстився Назару, тепер ти моя, а решта не має значення.

— Має, — я підійшла ближче.

— Гаразд, я розповім, але це нічого не змінить. Колись у мене жила прабабуся в тому ж селі, що й Назар. Якось я вирішив погратися з місцевими дітьми, одними із яких був він, ти та Макс. Я весело проводив час з Максом, і ми навіть не погано здружилися. Назару це не сподобалося, і він почав кепкувати з мене, жартувати, насміхатися. Я намагався заступитися за себе, і між нами спалахнула бійка. Потім Назар підбурив інших дітей, і всі почали сміятися з мене, окрім Макса. Я добре це запам’ятав. Всі лізли насміхалися, а Назар тим часом плюнув мені в обличчя, а Макс стояв осторонь. А ти підігрувала своєму колишньому, вдаючи, що тобі теж смішно. Але Макс виявився розумнішим за вас всіх і відволік увагу на себе, і про мене швидко забули.

Пам’ять почала випливати на поверхню, і я згадала той день, коли була маленькою дівчинкою, яка бігала по селу, зовсім не задумувалася про наслідки наших дій.

— Я не знала, що тобі тоді було так боляче, — прошепотіла я, опустивши погляд. — Вибач, що я так зробила. Але ми були ще дітьми, та й Назару було шість, він мало що тоді розумів.

Ілля подивився на мене з сумішшю гніву і болю в очах. Він наче намагався зрозуміти, чи справжні мої слова, чи я просто граю роль.

— В той день я дав собі обіцянку, що колись і я йому помщуся за цей його вчинок. А коли я дізнався від твого батька, що ти зустрічаєшся з Назаром, я зразу збагнув, що це він, тому вирішив вас розлучити, і зробити тебе своєю, а Назара змусити страждати разом з тобою. Спочатку ти мені подобалася, я хотів тебе, але після того як все сталося, мій запал до тебе зник, тож я вирішив використати тебе хоча б заради грошей свого батька. Розлучення я тобі дам лише після того, як отримаю кошти.

Його слова звучали як постріли, кожне речення було як удар у серце. Я відчула, як холод охопив усе моє тіло.

— Ілля, ти не можеш так робити. Це неправильно. Це нелюдяно, — намагалася я говорити спокійно, хоча всередині все кипіло від обурення.

— Неправильно? Нелюдяно? — Ілля гірко засміявся. — Тобі не подобається, коли тебе використовують? А що ти думаєш про те, що Назар зробив зі мною, а ти ще й його підтримала? По-твоєму, це було людяно?

— Назар був малим, дурним, ось і приревнував тебе до друга, а ти був у два рази старший за нього і не міг впоратися з ним, — відповіла я.

— Ти теж за нього старша, але ж підігрівала йому, а зараз я просто ненавиджу його, — холодно промовив Ілля.

— Тоді чому ти не зробив цього раніше?

— Чекав саме такого моменту, — відповів він, дивлячись на мене серйозним поглядом.

— Ти серйозно, через якийсь там жарт так ненавидіти його? — обурилася я.

— Це був не просто жарт, це був плювок мені в обличчя, — чітко наголосив Ілля. — А таке я ніколи не пробачаю.

— Я хочу розлучення!

— Ні, моя дорогенька, тепер твоє життя належить мені, і я не дозволю тобі розлучитися. У нас шлюб за розрахунком, тож виконуй свої умови.

— Ясно. Я можу йти? — відповіла я, відчуваючи, що мені потрібно відпочити.

— Йди, тільки пам’ятай про все те, що я тобі сказав.

Я тихо пішла у свою спальню. Ілля говорив, що наш шлюб за розрахунком, і завдяки мені він отримає багато грошей. Побачимо, що ти отримаєш ще, а поки буду поводити себе спокійно і тихо, щоб він навіть не подумав про мої підступні наміри. Головне дотримуватися тиші і не давати найменших підозр. А зараз мені потрібно подзвонити Назарові. Я маю з ним зустрітися і все обговорити. Набравши декілька разів його номер, я почула лише автовідповідач. Тому вирішила подзвонити брату, заодно розповім йому гарну новину і, можливо, дізнаюся щось про Назара.

Макс одразу прийняв виклик.

— Привіт, сестричко! Як ти? Чув, ти з Назаром розійшлася, — привітливо сказав брат.

— Привіт! А тобі я бачу, вже він встиг все розповісти. До речі, ти не знаєш, де він? Мені потрібно з ним поговорити, — запитала я в надії, що Максим знає щось про Назара.

— Він прилетів до мене, правда, зараз його немає, він на роботі, — спокійно відповів брат.

— Тоді передай йому, що я дзвонила і хотіла з ним поговорити, — рішуче сказала я.

— Ок.

— А ще в мене є для тебе хороша новина, — посміхнувшись, додала я.

— Для мене? Яка це? — здивовано поцікавився Максим.

— Ти станеш дядьком!

— Ого, оце так новина, круто! А хто батько дитини? — радісно запитав він.