Читати книгу - "Маркус, Ірина Скрипник"

Несподівано я відчув, як у мене знову стиснулось щось у районі шлунка. Останнім часом шлунок доволі часто турбував мене. Схоже, що мені все ж таки варто замислитись над тим, наскільки правильно я харчуюсь? Та це знову не на часі…  Добре, що хоч зуби не турбують. Я чув, що у людей постійно щось трапляється із їхніми зубами. Тепер їх ще й мінотаври можуть знищити… 

———  У такому разі,— замислився я,— хто на боці людей?

Карлос рішуче підійшов до мене і, взявши мене за підборіддя, глянув мені просто у вічі. Його дотик був несподівано ніжним, і я відчув, як його пальці легенько ковзнули мої обличчям, змушуючи мене здригнутися.

———  Ми, — промовив він лагідним голосом, — ми на боці людей.

Я відштовхнув його і глянув на Мігеля. Той почервонів і побіг до вікна, наче нічого не бачив. Його реакція лише посилила напругу. Карлос почав поводитися більш провокативно та розкуто. 

———  Чого ти, Маркусе? - запитав він, знову підходячи до мене. — Тобі ж раніше подобалось, коли я так робив, чи не так?

Після цього він нахилився до мене і провів рукою по моїй шиї і нижче до пояса. Його пальці ласкаво окреслювали контури всіх моїх вигинів, а потім я відчув його подих біля свого обличчя.

———  Давай, назви мене своїм паном і вступи в союз зі мною, - його голос був сповнений пристрасті. 

Я відчував, як його слова почали проникати прямо у серце. Але замість того, щоб піддатися спокусі, я знову відштовхнув Карлоса і швидко підвівся, намагаючись приховати свою розгубленість.

——— Припини, я вже не той, що був раніше! Зараз я керую практично всією центральною Пангеєю! Я більше ніколи нікого не назву своїм паном! Тепер я сам — пан! За мною стоїть моя армія вбивць, яких ти покинув напризволяще, коли втік! Думаєш, тобі тоді було погано? Це мені було погано всі ці роки! Це я тут лежав на підлозі і намагався зрозуміти, за що ти зі мною так повівся, якщо я любив тебе!

——— То ось, як ти заговорив, — замислився Карлос. 

Його очі звузилися, і я відчув, як його погляд пронизує мене. Він деякий час мовчки дивився на мене, а потім крикнув Мігелю:

——— Залиш нас наодинці ненадовго!

Мігель кулею вискочив з кімнати, ледве почувши його наказ. Він не хотів знати, що відбуватиметься тут найближчим часом і поспішив шукати інших вампірів деінде. Карлос же, як тільки ми залишилися самі, почав знову підходити до мене. Його рухи були впевненими та рішучими. Я всіляко намагався ухилитися від нього і навіть не помітив, як ногами уперся в ліжко. Варто було Карлосу легенько штовхнути мене, як я відразу впав. Він застрибнув на мене згори. Його тіло накрило мене, немов тінь.

——— Не бійся, — прошепотів він, — тобі сподобається. Я буду дуже ніжний.

Але саме цього я боявся найбільше. Я боявся, що він буде зі мною настільки ніжним, що я знову закохаюся в нього. Боявся, що він знову зникне після цього. Боявся, що потім знову страждатиму без нього. Мені хотілося почути, що він не залишить мене більше і завжди буде зі мною. Але він лише повторював:

——— Давай, назви мене своїм паном…

Його голос був м'яким, але водночас наполегливим. Я відчував, як його подих обпалював мою шкіру, і кожна його фраза змушувала мене слабшати. Карлос умів маніпулювати моїми почуттями, змушуючи мене підкорятися йому з кожною хвилиною дедалі більше. І я здався. Моя фортеця впала під його натиском. Маніпулятор... Ошуканець... Хитрун... Але я був готовий зробити все, що він тільки скаже мені! Аби він не зупинявся... Аби стискав мене у своїх обіймах сильніше... Я підкорявся йому... Я із задоволенням підкорявся йому знову і знову, закочуючи очі...

——— Мій пане, — застогнав я.

Він усміхнувся і взяв мене за волосся:

——— Давай, скажи це ще раз…

Його слова були, як наказ, який я не міг ослухатися. Я відчував, як моя воля розчиняється у його дотику. Ліжко заскрипіло під нами з новою силою. Його руки були скрізь, досліджуючи моє тіло з особливою жадібністю та пристрастю. Мені було дуже добре з ним. Кожен його жест змушував моє тіло горіти від бажання.

——— Мій пане, — повторив я, прикусивши губу.

Мої слова були просочені бажанням та підпорядкуванням. Його рухи ставали дедалі впевненішими. Він насолоджувався моєю капітуляцією. Мені хотілося його ще більше з кожною хвилиною. Мої почуття переповнювали мене, затьмарюючи розум. Я не міг повірити, що все це відбувалося насправді. Це був момент, про який я мріяв дуже довго, і тепер він був тут зі мною, роблячи мене своїм. Тільки коли він підвівся з ліжка і почав шукати свої штани, я відчув, як реальність повільно почала повертатися до мене. Набравшись сміливості, я запитав у нього лише одне слово:

——— Чому?

Не відволікаючись від свого заняття, Карлос кинув на мене швидкий погляд. Його обличчя не виражало нічого, окрім холодного задоволення. Він змусив мене таки підкоритись йому, отримав бажане. Цим бажаним був я з усією своєю силою та владою. Тож замість відповіді він самовпевнено сказав:

——— Тобі хіба не сподобалося?

Я зніяковів і відвів погляд убік. Не хотів дивитися йому у вічі після того, що трапилося між нами. Гидке почуття виникло всередині, наче я — річ, якою просто вирішили скористатися, бо настав час. В його погляді не було жодного сліду любові чи хоча б якоїсь симпатії до мене. Для нього я так і залишився його власним пішаком. 

Мовчки одягнувшись, Карлос підійшов до дверей. Але потім раптом зник і з'явився переді мною, взявши мене за волосся на потилиці.

——— Ти завжди будеш моїм, — його голос був сповненим рішучості.

——— Але ж ти казав, що я неприємний тобі, що моє обличчя дратує тебе, — відповів я, намагаючись зрозуміти його мотиви.

——— Я передумав.

Його слова звучали, як вирок, і я знав, що не зможу чинити йому опір. Він завжди буде моїм паном. 

Поцілувавши мене в шию, Карлос швидко вийшов із кімнати. Я потім довго ще сидів у ліжку, не знаючи, як мені реагувати на його повернення. Та й чи варто? Може, краще нічого не робити і подивитися, до чого це приведе?