Читати книгу - "Поміж злодіїв, Едрієн Янг"

Востаннє глянула йому в очі, сподіваючись, що він зрозуміє навіть те, чого я не змогла вимовити.

Я йому завинила. Я була зобов’язана йому всім, що маю.

Ще один короткий погляд — і він розвернувся та пішов з палуби. Я глибоко видихнула, в очах щипало.

Влилася в потік крамарів, що, обганяючи одне одного, здіймалися узвозом, який виводив до Узбережного Сероса. Команди суден, які щойно стали на якір, уже поспішали схилом нагору, де в місцевих тавернах на них чекала тимчасова компанія та пляшки хлібної.

Представництво Сента було розташоване на Тисняві — у жалюгідній дірі, де не селилась і не вела справ жодна поважна персона. Майже всі, хто звав це місце домівкою, виживали завдяки його заступництву, тож Сент мав широку підтримку. Це одна з причин, чому він зміг так усе вибудувати. Він умів поставити інших у залежність від себе.

Іще одне плече штовхнуло мене, відкинувши вбік, я зашпорталась і влетіла в тумбу. Однак те, що спало на думку, вилилося хіба в тихенький шепіт, коли завважила до блиску наквацьовані черевики під полами довгого сапфірово-синього строю.

Підвела голову — і гомін порту ніби вщухнув, немов усе довкола притишилося разом із ритмом серця. Віддих палав у грудях, а свідомість заливало потоками спогадів, у яких я борсалася й тонула.

Той, хто мене штовхнув, озирнувся, і я побачила суворо стиснені щелепи.

Це був він. Сент.

Торговець, який збудував власну імперію. Батько, який кинув власну дитину. Чоловік, який кохав мою матір із шаленістю тисячі безжальних штормів.

Він кліпнув, очі лиш на хвильку зблиснули під капелюхом — і одразу втупилися вниз, під ноги.

Цей чоловік попростував далі — ніби все це мені лише примарилося.

Роздiл двадцять перший

Він мене побачив.

Він мене побачив і ясно зрозумів, хто перед ним. Видно було по тому, як він стиснув кулак, озирнувшись через плече. По тому, як смикнув щелепою, зиркнувши мені в очі. Він мене впізнав.

Сент дізнався, що я дісталася Сероса, і зрозумів, навіщо. Так само і я розуміла, чому він рушив собі далі. Я не зрадила даної йому обіцянки. Крім Клова, жодна людина на Звуженні не знала, що він мій батько, і Сент волів не впізнавати мене привселюдно. Ніхто не мав зацікавитися, а хто ж я йому.

Він зник у натовпі докерів, упевнено крокуючи до великого корабля, що стояв у бухті. На носовому вітрилі красувалася його власна емблема.

Я сильніше насунула каптура. У грудях забило дух, у горлі шкрябало, на очі накочувалися сльози. Він-бо нітрохи не змінився. Як так може бути? Такий само брутально гожий чоловік, яким я бачила його востаннє.

Пролунав дзвін, виголошуючи про відкриття торгового дому. Я крутнулася на місці, притримуючись за тумбу. Перш ніж повертатися до представництва на Тисняві, Сент мав зустрітися з капітанами своїх новоприбулих кораблів. А коли вернеться, я на нього чекатиму.

Піднялася сходами з гавані та стала перед обертовими залізними ворітьми до Узбережжя. Це найгірші з нетрів Сероса, брудна смуга злиденних нір, що тягнуться берегом уздовж гавані. А поза

ним місто — справжній лабіринт. Вулиці й провулочки сплітаються щільними вузликами, з кожного дверного чи віконного отвору струмують людські потічки. Найбільше портове місто на Звуженні, жвавий центр торгівлі та підприємництва, однак ніщо проти заможності міст на берегах Безіменного моря.

Дістала з торби подаровану Гемішем мапу й розгорнула в провулку, притуливши до глинобитної стіни. Якщо гавань у мене за спиною, то Тиснява — на північному сході. Туди не так просто дістатися — може, зокрема, і тому батько обрав саме це місце для свого представництва. Ніхто не чекав, що грошовитий торговець тулитиметься в найзлиденнішому міському закутку.

Стала навшпиньки, намагаючись угледіти найближчу драбину на міст. За ринком помітила туманні обриси, що тягнулися вище від дахів. Склала мапу, сунула назад у кишеню — і ковзнула на сусідню вуличку. Між будинками юрмилися мешканці, снували сюди-туди, на ринок і з ринку, з кошиками картоплі та мішечками зерна.

Паща вулиці випльовувала весь цей потік на площу, де на торговельні ряди кидали рожеві тіні яскраво пофарбовані парусинові навіси й тенти. Порохняве повітря було наповнене запахами смаженого м’яса, ятки зміїлися примхливими закрутами, на прилавках і возиках висилися гори яблук і купи риби, а також сувої тканини всіх відтінків.

Я пробиралася крізь це все, поглядом вишукуючи мости й намагаючись триматися потрібного напрямку. Ремінь і гаманець надійно сховані під сорочкою — не вицупиш, як не розріжеш куртки. Проте рука машинально тицялася межі ґудзики, намацуючи руків’я ножа.

Через ринок прокладала собі дорогу присадкувата жіночка з величезною сріблястою рибиною на плечі, і я пішла за нею назирці, аж поки ми не вибралися з протилежного боку. Відшукала чергу до драбини, і коли дійшло до мене, подерлася мотузками нагору. Підійнялася вище — і в лице вдарив прохолодний вітер, що ширяв над містом, здуваючи масний вуличний сморід. Стала, притулившись до плетеної загорожі моста, пропускаючи людей, і вбирала свіже повітря всіма легенями. Під ногами злегка погойдувалися дерев’яні балясини, а я переплела пальці з поворозками та згори озирала Серос. Високі кам’яні стіни та обідрані дахи височили звідусіль, випинаючись із кожного дюйма простору, а між ними павутинням звивалася система мостів.

На сході вже видніла Тиснява. То була найнижча частина положистої ділянки — і найщільніше населена. Там хиткі конструкції громадилися одна на одній, немов нетривкі пірамідки кубиків.

— Панно?

Біля мене зупинилося мале дівча та смикало мене за полу куртки. Воно тримало невеличкий клаптик білого шовку з вишитим синьою ниткою силуетом корабля.

— Копієчку! — Її світлі блакитні очі на яскравому сонці видавалися майже біляво-прозорими.

Я глянула на зіжмаканий у брудних ручках

шматочок тканини. Вишитий на ньому корабель явно був великим торговельним судном: чотири щогли, понад десяток вітрил.

— Перепрошую… — Я похитала головою та рушила далі повз неї.

Перейшла міст, обережно ступаючи та тримаючись потрібного боку. Шлях до Тисняви давно був закарбований у моїй пам’яті, але мости вилися хитро й підступно, якщо не пильнувати, було неважко вийти геть