Читати книгу - "Як я закохалася в єті, Олеся Глазунова"

Софія зазирнула ще у буфет та взяла там кави, щоб отримати коричневий колір.

«Фарби», які знайшла Софія.

Пошуки барвників у дівчат зайняли не більше 20 хвилин. Коли усі повернулися до аудиторії, то по університету вже пройшов поголос про незвичний екзамен і у двері кожен раз хтось заглядав, щоб дізнатись та побачити на власні очі, що відбувається. Серед впольованих барвників викладач забракував тільки блакитний засіб для полоскання рота, бо таки знайшов у складі, якийсь ненатуральний компонент. Підписники Злати строчили повідомлення, що і у інших, придбаних у аптеці «фарбниках», є деякі не зовсім натуральні компоненти, але тут на арену дійства заступила Женя, яка затято відстоювала можливість використовувати усі інші придбані нею ліки у якості фарб. Вона почала читати назви компонентів та доводити, що вони є натуральними. Її жагуча промова, про сучасні українські фармакологічні фірми, була настільки полум’яною, що Віктор Васильович погодився на інші незвичні барвники та похвалив Женю за винахідливість та детальний аналіз кожної з «фарб».

Робота закипіла. Поки Злата і Женя заварювати, дрібнили, вичавлювати необхідні кольори, Софія почала наносити малюнок олівцем. На спині жакету були східні будиночки на тлі диску сонця, яке піднімалося. Від будиночків тягнулися гілочки сакури та ніжні рожеві квіти, які, наче підхоплені подихом вітру, переходили на лівий рукав піджака. На правому рукаві Соня намалювала ієрогліфи, які перекладалися, як «Великий учитель». Попереду дівчина намалювала двох драконів, які дивилися один на одного та, ніби, піднімалися з нижньої частини піджака вверх.

Коли ескізи були зроблені, дівчата також завершили приготування барвників. І знову почалась магія. Аудиторія, яку переповнював аромат кави, апельсину та хвої (від уролесану), крім неймовірних ароматів заповнилась глядачами, яким кортіло подивитись на це диво.

Підписники Злати шаленіли і дівчина зрозуміла, що прийняла вірне рішення, що допомагає Соні, бо такий експеримент був надзвичайно цікавий глядачам. Онлайн глядачі вже вишиковувались у чергу, щоб дівчата розписали і їх одяг. Хай не натуральними барвниками, але так майстерно та гарно.

Віктор Васильович був задоволений результатом. Викладач любив експерименти і був неймовірно щасливий, коли це захоплювало його студентів і він бачив чудовий малюнок.

– Євгеніє, а чому ви не придбали у аптеці зеленку та йод? – поцікавився викладач, коли дівчата почали малювати.

– Це була перша рідина, яку я хотіла купити, але перше слово, яке мене збило, це «синтетичний», далі я вже не читала, а йоду не було в наявності у нашому університетському кіоску, – зі знанням справи та усіх компонентів придбаних барвників, відповіла Женя.

– Злато, а чому не взяли помаду, у якості барвника. Це було б простіше, ніж чавити сік із черешень? – звернувся викладач до студентки.

– Вікторе Васильовичу, де ви бачили натуральну помаду? Хімія та й годі! До того ж, у її склад входять певні олії, масла та жири. Не думаю, що вас би влаштували масні плями, які б розійшлися згодом по піджаку, де були б малюнки помадою.

– Не подумав би. Цього разу вам знову вдалося мене здивувати. Софіє, а ви дуже гарно придумали з цим чаєм. Такі гарні відтінки синього вийшли, – звернувся до Софії, яка якраз розводила чай окропом, щоб отримати необхідний відтінок. – Колір неймовірний, а смак – на любителя. Валявся у нас на кафедрі, а тут ідеально підійшов у якості барвника. А де ви взяли чорну фарбу?

– Це не чорна, а темно-синя. Я заварила міцний чай з квітів.

– Гарний піджак вийде, – мовив Віктор Васильович, обійшовши довкола свій новий одяг.

– Добрий день! – почувся голос ректора, який вирішив навідатись на екзамен з незвичним завданням. – Вже весь університет гуде. Немає ніякої роботи, усі хоч одним оком хочуть поглянути, що у вас тут відбувається. І я не втримався. Дякую, Злато, що розповіла. Я спочатку не повірив, що оцим усім можна малювати, але результат перевершив усі мої сподівання, – мовив ректор, захоплено дивлячись на піджак. – Оце, Вікторе, доведеться тобі від бджіл та ос відбиватися, чи виставиш свій піджак, як експонат на студентську виставку?

– Ні-ні, цей піджак мій і на виставку не піде. Ми в наступному навчальному році проведемо практичне заняття з малюнку на одязі, – мовив викладач, радіючи, що на відсутність на його голові перуки, люди не реагують так емоційно, як він очікував.

– Тоді, я перший в черзі, – мовив ректор. – Тільки мені не потрібні виключно натуральні барвники. Я скромніший, мене й звичайні фарби, що малюють на тканині, влаштують.

Університет ще довго дивувався винахідливості дівчат та їх майстерності. Віктор Васильович поставив усім трьом студенткам оцінки «відмінно», чому вони були шалено раді. Кожен вважав за обов’язок зробити фото піджака, який мав дуже ефектний вигляд.