Читати книгу - "Міфи, що мешкають поруч, Сергій Бобрицький"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Ух ти, геній, серйозно? – Захоплено округлила очі дружина. І голос майже не видав. Але я знаю, коли вона просто приколюється.
– Ну, Наташа, звісно, перебільшує. Я просто багато читаю. – Голос у хлопця приємний. І спокійний він якийсь.
– Ой, як добре, якщо читаєш фентезі або щось за міфологією – ви точно порозумієтеся з Вітею! Він у мене на цій справі схиблений!
– Може, і знайдемо, Даша, ти маєш рацію, – посміхнувшись дружині, що сіла за столик ліворуч від мене, я глянув на Олексія навпроти, – яка з міфологій тебе найбільше цікавить?
– Догони, чув про це щось? – Підперши обличчя рукою, відповів мені Олексій.
Я відчув, що щось не те. Хлопцеві якось не дуже подобається про це говорити. Ану бо… Очі – мій найголовніший скарб. Я міг би стати ідеальним психологом, мабуть… Я побачив причину настрою хлопця та побачив навіть більше за необхідне. Ну що ж, чому б не зробити людину трохи щасливішою в цій виставі?
– Так, племена догонів... Щось чув. Чотирнадцять земель, усі пласкі, над кожною сидить свій дух Амма і вирішує питання. Африка – це оригінально, Олексію. Зазвичай усі Грецією чи Єгиптом пруться. Скандинави ще в моді також останнім часом. Але ще десь там, в Африці, наскільки знаю, чудове полювання на кабанів проводиться, та й не тільки на них…
– Теж захоплюєшся полюванням, Вікторе?.. – Наче ненароком запитав хлопець, кинувши погляд на свою пасію. А пасія його про щось уже шепотіла на вухо з моєю Дашею. Замовлення було зроблено ще до приходу сюди, телефоном, і нам залишалося лише дочекатися подачі. Отже, поки що можна і поспілкуватися.
– Скажу чесно, не те щоб дуже захоплювався, але мій... старий знайомий любив її і вічно розповідав всякі штуки. На кшталт того, що їздив на полювання на кабанів в Алжирі і бігав там за хрюшками з VO Falcon Edition. Ось я і почитав заради цікавості трохи.
Далі я почав перераховувати балістичні та інші характеристики цієї найдорожчої гвинтівки у світі, безсоромно проглядаючи очима її «заводські характеристики». Вираз обличчя Льоші треба було бачити. Він ніби споріднену душу зустрів.
– Блін, ти так шариш у стволах, просто трохи почитавши характеристики? Очманіти! – Захоплення в очах хлопця почало мене навіть бентежити. – Ну, Falcon це еліта, звісно. Але я тут собі думаю купити класичний Remington 700, можеш щось про нього сказати?
– Ну, не те щоб багато… – Все-таки я не втримався і, під принесене фондю з вином видав слухачеві всі параметри даної зброї, плюс процитував деякі витяги зі статей про неї від маститих мисливців.
Кілька разів Наталя намагалася вклинитися в мій монолог, хапаючи Олексія за лікоть і пропонуючи йому розповісти щось цікавіше, але Льоша тактовно відмовлявся, мовляв, найцікавіше саме зараз розповідаю я.
Так, можливо, я підла тварюка і безсоромно використовував схибленість людини на вогнепальному та полюванні. З іншого боку, Даша спілкувалася з подругою, і їй було добре. А про нас із Льохою ніхто не подумав. От я й розважав чоловічу половину столика, як міг! Плюс, судячи з поглядів Даші, у змаганні «чий мужик крутіший» її чоловік явно вигравав.
Так і пройшли кілька годин у «Парижі». Дівчатка торохтіли про своє, зрідка відволікаючись на нас, Льоша запитував щось про ту чи іншу зброю, а я – видавав її заводські характеристики, балістичні експертизи, резюме досвідчених стрільців та деякі інші деталі, про які жоден мисливський журнал не напише.
– Блін, де ти береш стільки інформації, Вікторе? Ще й такої... детальної, чи що? – Зі щирим інтересом запитав хлопець Наталії, сьорбнувши з келиха залишки вина.
– Та вже ж, начебто, казав, Олексію. Просто багато читаю. – Я постарався посміхнутися якомога безтурботніше. – То там, то там. Щось запам'ятається, щось – як у прірву кануло. Наприклад, взагалі не пам'ятаю, що за ствол був у Рузвельта. Хоча це дуже популярна тема, бо мужик страшним мисливцем був, усе таке.
– Блін, Вітю, ну ти чого?! Ну це ж всі знають, що він любив свою двостволку Sharp, як я не знаю кого! Людина реально горіла полюванням!
Далі були характеристики цієї гвинтівки і коротка історія життя Рузвельта. Здебільшого, що стосувалося полювання. Загалом мій план вдався. Хлопець розкріпачився, сів на улюбленого коника і просто кайфував. Власне, мені було пофіг на рушниці. Все, що я йому розповідав, я дізнався приблизно одночасно з ним. Але було приємно бачити і захоплення людини, і те, з яким задоволенням він розповідає про своє хобі. Цікаво, я так само про міфи розповідав? Або коли зараз говорю з Дашею про магію?..
– Льошику, нам, здається, час їхати. У нас з тобою був конкретний план цієї ночі, пам'ятаєш? – Грайливо усміхнулася Наталя своєму кавалеру. А я мало не зареготав, легким спалахом Очей прочитавши все, що Льоша в конкретний момент думає про плани Наталії загалом і про її саму зокрема.
– Ну, що ж, їхати, так їхати. – Посміхнувся мені Олексій. Він гідно тримав обличчя, хоч і розлютився трохи. Таких людей гріх не поважати.
– Та ми теж, мабуть, поїдемо додому, так, Дашунь? – Глянув я на дружину, підводячись слідом за хлопцем Наталії і потискаючи йому руку.
– Ага, поїхали. Все було смачненько, і наговорили, як на рік наперед. – Легко погодилася дружина і, прийнявши мою руку, підвелася з-за столу. А потім обійняла Наташу. – Боже, яка я рада тебе бачити, Ніколаєва. Треба частіше зустрічатися.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Міфи, що мешкають поруч, Сергій Бобрицький», після закриття браузера.