Читати книгу - "Поеми - т. 5, Франко І. Я."

А халіфу дзусь і двічі!

Ось я вип’ю! Ось і з’їм!

Всі нещастя і пригоди

На добро мені виходять,

І я все собі Бассім.

От і нині! Таж, їй-богу,

Ще ніколи ні на кого

В одній днині не сплило

Стільки зла і стільки щастя!

Слухайте - наскільки дасться

Розказать, як що було!

І, розсівшися вигідно,

Зуби вмивши відповідно,

Він почав усе казать,

Як спіткала в суді кара,

Як убрався за більдара

І як драхм дістав аж п’ять.

«А таку діставши плату,

Я в халіфову палату -

Будь-що-буде,- почухрав.

От де я навидівсь дива!

Не повіриш, хоч правдива

Буде повість моїх справ.

У великому салоні

Сам халіф сидів на троні,

А від нього блиск аж б’є.

Чемний пан, хоч і мій ворог,-

Перед ним лизати порох -

Ні, се діло не моє.

Джіафар при нім був бравий.

Із лиця собі й постави

Подобав на тебе він.

Звісно, дрібку! Він пан, дука,

А ти голиш, підла штука,

Костогриз і макогін.

І Месрур там вештавсь чорний,

Весь у золоті, моторний,

На устах приязний сміх -

Не такий, як се страшило,

Що лиш би тарахнуть в рило

Й зав’язать, мов чорта, в міх».

Так він плів їм теревені

Про гонори незміренні,

Які там йому були,

Як халіфськії більдари

Йому почесті складали

І пригістника дали.

Повідав, як грав роль пана.

Як гостився у Отмана,-

Аж халіф трохи не тріс

Зо сміху; скінчив словами:

«Бог зі мною! Дідько з вами!

А халіфу дуля в ніс.

І се все мені недаром!

Від сьогодні я більдаром

Так і лишусь при дворі.

Най халіф що хоче мовить,

Але тут мене не зловить,

Наче рака у норі».

«Славно, славно, любий друже!

Се придумав зручно дуже,-

Так халіф йому сказав.-

Ну, спасибі! Звеселив нас!

А тепер коб ти пустив нас!

Нам прощатись час настиг».

«З богом! З богом! І без прощі!

У болото, в дебрі й трощі

Йдіть, де ваш проклятий дім!

Най вам бог не дасть потіхи,

На дорогу бід три міхи,

Хай за вами лусне грім!»

Так чемненько попрощались

І, регочучи, забрались

Від Бассіма гості геть,

А він двері ще засунув,

Відвернувся, сильно плюнув:

«Тьфу, щезайте в очерет!»

Достига під серп пшениця,

Дожида дівчина Гриця

Й барвінкового вінця,

Жде рільник на добре жниво,-

Так і пісня ся щасливо

Добігає до кінця.

Наче річка та лугами

Між рясними берегами,

Вона, в’ючися, плила,

Тут глибоко, там плитенько,

Тут шумливо, там тихенько,

Поки до Дністра дійшла.

А Дністер - той час нестійний -

Її вхопить у обійми

І у море понесе.

Як затопить - не дивниця!

Там і всім нам опиниться,

Там з часом затоне все.

Та нам, мушкам однодневим

Над вод дзеркалом рожевим,

Се байдуже. Нумо знов

В танець! Що халіф там творить,

І що Джіафар говорить,

І куди Бассім пішов?

Вийшов цар із-за котари. 23

Против нього всі більдари

Поставали в два ряди.

Глипнув цар: Бассім між ними

Під стовпами кам’яними.

«Тут ти? - мислить.- Ну, пожди!»

Зараз Джіафара кличе,

Сей перед царське обличчя

Вийшов, кинувсь на лице.

«Джіафаре,- рік владика,-

Глянь, Бассімова он пика!

Ну, тут він нам не втече!

Клич мені сюди Османа,

Від більдарів капітана!»

Став Осман, схилив лице

І мовчить. Халіф питає,

Кілько він більдарів має?

«Тридцать, пане як усе.

З них десяток по три доби

У палаті варту робить,

Потім другий по черзі».

«Я хочу,- халіф товкмачить,-

Нинішній десяток бачить

І оглянуть наборзі».

Капітан склонився низько.

До більдарів скочив близько,

Мовив голосно до них:

«Гей, більдари, пан всіх вірних

Кличе всіх вас, слуг покірних,

До очей своїх ясних!»

Всі більдари, мов без тями,

В залу рушили рядами,

Мусив з ними і Бассім.

Та жижки його трусяться,

В голові думки вертяться:

«Що то буде нам усім?

Вчора огляд був у суді,

І скінчилось на паскуді,

Але нині - боже мій!

Чим-то нині се скінчиться?

Адже нині се гірчиця,

А вчорашнє - був олій!»

Цар тим часом взяв нашвидку

Першого з ряду на спитку.

«Хто ти?»

Більдар

Царю, звусь Ахмет.

Абдаллахом звавсь мій тато,

І беру за службу плату

Десять золотих монет.

Халіф

А давно ти в службі царській?

Більдар

В чесній службі тій більдарській

Батько мій був тридцять літ;

Я по нім настав на сьому

І ось десять літ вже тому

Служу вірно, як і слід.

Халіф

Добре, сину! Не змінися!

Тої правди все держися.

Віри й честі не ламли!

А тепер скажи ти, другий,

Як зовешся, за услуги

Що береш і відколи?

Отже, другий наблизився,

До землі царю вклонився

І говорить, що і як.

Та Бассім уже не чує,

Остовпів, глядить, міркує,

В яку пастку він закляк.

«О аллаху милосердний!

Що то