Читати книгу - "Ловці туманів, Олександра Чернобай"

Він вже навіть встиг розчаруватися та розізлитись, бо хто-хто, а Іриней точно має знати все. Аж поки не натрапив на вміст дечого цікавого, що знайшли в частинах тіл. Збільшений вміст чадного газу та смоли говорив ймовірніше про наркотичні рослини, але Іриней знав, що ті рослини ще використовують і в деяких ритуалах для переміщення між вимірами, особливо, коли потрібно пришвидшитись. Якщо це дійсно так, то виходить, що хлопці кудись подорожували або принаймні збиралися, тож вони могли цілком бути причетними до магії.

– Треба пригадати той ритуал, тоді зрозумію, до якого виміру вони хотіли потрапити, – Іриней підвівся та підійшов до стола Каї, чоловік хотів залишити їй записку, що ненадовго покине слідчу, а сам чкурне додому, щоб пошукати ритуал у своїх записах. Однак двері кабінету різко відчинилися і всередину хіба не залетіла Кая. Дівчина глибоко дихала та помітно зблідла, одну руку вона тримала на шиї.

– Що трапилось? – Іриней миттєво наблизився, її очі блищали від сліз, проте вона все ж не плакала. – Каю, що?!

Слідча здригнулась і відповіла:

– Здається, Ігор Антонович мене вкусив…

– В сенсі, він тебе вкусив?! – в Іринея настільки сильно спалахнув гнів, що він ледве не повернув свій справжній вигляд. – Покажи!

Кая прибрала свою руку від шиї, на тому місці виднілися дві маленькі червоненькі цяточки, проте кола навкруги них ще не встигли дуже посиніти.

Іриней відчутно зітхнув, хоча гніву менше не стало:

– З тобою все буде гаразд.

– Та звичайно зі мною все буде гаразд, але я не збагну, що на Ігоря Антоновича найшло? Сьогодні випадково не день дивної поведінки у чоловіків?

– Як це відбулося?

– Що саме? Як він мене вкусив? А ти не знаєш, як зазвичай кусають? Та і нащо це тобі?

– Каю, якщо я тебе запитую, значить воно мені важливо!

Дівчина знизала плечима:

– Я прийшла до нього, показала пір’їну, почала розповідати, як знайшла її в лісі, однак Ігор Антонович мене перебив, обурюючись, що я винна у бійці між тобою та Андрієм. Ну, загалом він вміє змусити відчути себе цілковитим лайном, тож довівши мене до кипіння, спочатку хіба не вигнав, але потім несподівано зупинив, сам підійшов та обійняв. Я настільки розгубилася, бо раніше Ігор Антонович такого не робив, що навіть не помітила, як він прибрав моє волосся, а потім… – Кая швидко закліпала віями. – Коротко кажучи, я втекла. Навіть пір’їну не встигла забрати.

Іриней вже хотів було повернути за допомогою своїх сил таку любу дівчині пір’їну, але вирішив, що досить з неї на сьогодні магії.

Вона геть спантеличено підійшла до невеличкого дивану та майже впала на нього, потираючи місце укусу. Лють в Іринея тільки збільшувалась, навіть в примарному місті дійсно небезпечні вампіри з чималими здібностями настільки підступно себе не поводили, там всі знали, чого від них очікувати. А тут? Ким той нахаба себе вважає? Для чого вампір, який купу років живе серед людей, таке утнув? Якби він хотів напитися крові дівчини, то вже б давно це зробив, але, мабуть, річ таки у новому консультанті. Не сподобався йому ультиматум Іринея, от і вирішив на Каї відігратися. У химери під шкірою побігли крижані цівки гніву, він чудово знав, яка його злість небезпечна. Декілька раз вона володарювала над Іринеєм в примарному місті, Пелагії ледь вдалося його приборкати, адже він в такому стані не контролював себе, тож емоції разом з тілом самі обирали, на кого перетворюватись. Про наслідки згадувати не любив. Але той вампіряка все ж перейшов межу, такого забувати не можна.

Чоловік розвернувся та впевнено попрямував до дверей, але Кая за лічені секунди підбігла до нього й схопила за руку:

– Ні, будь ласка, не варто чіпати його! – вона, мов думки прочитала, наче побачила на власні очі, що з ним хоче зробити Іриней. Це ж треба!

– Каю, ти зараз серйозно? Ти ж усвідомлюєш, що звичайна людина…

– Усвідомлюю! І обов’язково потім розберуся, але не цієї миті, він може зняти нас з розслідування справи, а цього я точно не допущу! – Кая знову дивилася на нього з такою наполегливістю, усім своїм виглядом натякаючи, як для неї важливо розкрити цю справу.

Він зиркнув на тендітну долоню, що міцно стискала його передпліччя, цього разу дівчина своєї руки вже не забрала. Дивно, проте лють Іринея почала відступати, щось у Каї заспокоювало химеру, проте що саме, він і сам до пуття не розумів.

Неочікувано у слідчої заспівав мобільний, вона швидко відповіла і її брови стрибнули до волосся:

– Добре. Це вже вдруге в лісі. Ясно, виїжджаємо, – вона закінчила розмову та одразу ж підійшла до шафи за своїм тренчем. – Ходімо, хлопці попередили, що наближається туман.

Вони їхали в автівці вкотре мовчки, щоправда, тиша ця була сповнена напруги, адже Кая сердилася на Іринея, що той не дозволив їй взяти когось з собою. Чоловік купу разів повторив, наскільки це безглуздо і небезпечно тягти інших, бо вони стовідсотково нічим не зможуть допомогти, хіба лише відволікатимуть.

Кая кермувала зосереджена і насуплена, помітно, як їй складно давалося дослухатись до свого консультанта. Але вона сама ж Іринея і обрала, тож тепер мусить зважати на його слова. Принаймні він так це собі пояснював.