Читати книгу - "Ловці туманів, Олександра Чернобай"

– Зупини тут, – чоловік вказав на невеличкий з’їзд перед лісом.

Кая грізно зиркнула на нього, та все ж не стала сперечатися.

Надворі вже туманило, проте поки що панував звичний лісовий серпанок, який додавав йому таємничості та особливого шарму.

Слідча вийшла з автівки слідом за Іринеєм, випрямляючи комір у стійку та озираючись навкруги.

– Я не второпаю, нащо ми сюди приїхали, як не збираємося нічого робити? Просто подивимось і підемо геть?

– О, а минулого разу ви ж прямо одразу впорались. Миттєво знешкодили небезпеку, правда? Головне, що зброю захопили, тільки «дехто» потім шмаляв мені у стелю, аби пару випустити, проте нічого.

Кая пронизала його своїм поглядом і розвела руками:

– Добре, що тоді далі, розумнику? Йдемо навмання?

Іриней прислухався до своїх відчуттів, однак багато часу йому не знадобилось, бо він відчував те ж саме, що і тоді, коли зустрів Каю вперше. Шалена і невідома загроза повільно пливла їм назустріч.

– Ходімо, – Іриней рішуче подався вперед. – Не відставай і тримайся, будь ласка, постійно коло мене.

– Таке враження, що ти – не мій консультант, а вже начальник, – слідча крокувала поряд, не даючи привід її підганяти.

Насправді чоловік звісно ж не збирався наражати їх на небезпеку, а тим паче – Каю. Він хотів підійти ближче, щоб мати змогу роздивитись тих чудовиськ, можливо, хоч це підштовхнуло б його до розгадки. Річ у тім, що Іриней переглянув і проаналізував купу літератури, в тому числі й стародавні тексти, які хіба не назубок вивчив у примарному місті та захопив з собою. Дещо йому таки вдалося знайти. У щоденнику свого давнього друга – планетника, якого він Іринею колись і подарував, згадувалася дивна суміш, схожа на ту, що залишає по собі чорний туман. Коли він почав шукати щось про неї, то лише деінде знаходив дрібні згадки, але всі вони сходилися на тому, що туман, який залишає таку суміш, не належить до цього виміру. Тож і загадкова суміш згодом зникає, бо не зі світу людей. А це означає, що чудовиська з пазурами – теж звідкись прибувають, «вони приходять з туманами».

Зненацька повітря пронизало потужне й моторошне гарчання, що діставало аж до кісток. Іриней схопив Каю за зап'ясток і зупинився, намагаючись збагнути, як далеко загроза. Але цієї ж миті з кущів неочікувано вийшла Тіна. Мавка провела по них спантеличеним поглядом, однак варто їй тільки було побачити, що Іриней тримає Каю за руку, як очі спалахнули зеленим вогнем і вона впевнено попрямувала їм назустріч.