Читати книгу - "Ловці туманів, Олександра Чернобай"

Аріадна помітила, як сильно зблідла Марія, вона застигла коло дверей, дивлячись шаленими очима на Івана.

– Чого ти? Проходь, не соромся.

Провідниця напружено глитнула, опустила погляд до підлоги та швидко попрямувала до стільця. Коли вона присіла і знову підвела голову, то дивилась лише на сорочку Івана, яку й досі тримала вартова.

– Так, це твоє, – Аріадна повернула одежину її власникові, нарешті здогадуючись, як воно все виглядало.

– А ти чому тут? Тобі відпочити треба та відновитися, – Лад сперся на стіл, уважно роздивляючись забинтовані рани Івана.

– Набридло мені вже відпочивати. Тим паче я все одно надто повільно зцілююсь. Вирішив пройтися, розпитати про шлях вартових.

Лад весело усміхнувся:

– Бачу, що без сорочки розпитувати цікавіше.

На цих словах Марія закашлялась, а тоді несподівано підвелася:

– Перепрошую, однак я мушу йти, – дівчина поквапилась якомога швидше покинути кімнату.

 Аріадна не второпала причини її такої поведінки, проводжаючи поглядом до самих дверей:

– Якась вона дивна сьогодні, – проте довго вартова про це не розмірковувала. – Ладе, що вдалося дізнатись у Кола? Бо той хитрун Іриней слово в слово написав у своєму записнику те, що мені сказало «Коло долі».

Лад примружився:

– І? Він пояснив, чому так написав?

Аріадна махнула рукою:

– Та ні, його не було вдома.

– Ого, а нам так можна? – Іван помітно здивувався подібним повноваженням вартових, йому ще такого не розповідали.

Тож довелося Аріадні врешті-решт зізнатись про свої таємні вміння.

– Але ж це незаконно – проникати отак без будь-якої згоди чи відповідного дозволу?

Жінка миттєво зиркнула на Лада, побратим зрозумів її насторогу, Іван так висловлювався, наче  пам’ятав свою роботу слідчим.

– Ми відповідаємо трохи за інші закони, однак не менш важливі. Та й чого це ти про законність взагалі заговорив?

Іван спантеличено знизав плечима:

– Просто подумав і сказав.

Не сподобалось це Аріадні, після переродження її минуле життя так завзято не нагадувало про себе. Щось з Іваном дійсно дивне відбувалося, та зараз були речі значно важливіші:

– Ладе, то що ти дізнався?

– «Коло долі» мало повідомило, як завжди, воно – небагатослівне, але занепокоєне плутаниною в часі.

– В часі?

– Саме так. Один часовий простір перекриває інший, що точно не було заплановано і порушує загальний баланс. Тож ми маємо з'ясувати, що відбувається з часом.

– Як думаєш, це якось пов’язано з туманами й тим, що разом з ними приходить?

– Не знаю. Але чимскоріше ми розгадаємо цю загадку, тим швидше збагнемо й все інше.

– Я з вами! – Іван втрутився в діалог, перш ніж Аріадна встигла щось промовити. – Я теж хочу допомогти.

– Вибач, солоденький, однак ти не у тому стані, відновися спочатку, а потім погомонимо.

– А як же мої сни? Хіба не ти говорила про тумани й чудовиська? Можливо, це і справді якось пов’язано.

– Так, а тепер – детальніше, будь ласка, що там за сни?

Аріадна поглянула на Івана, він сам бовкнув, тож на його мовчазне запитання, чи варто геть усе розповідати Ладу, втручатись не захотіла:

– Сам вирішуй.

– О, то у вас вже і таємниці спільні з’явилися? – Лад прискіпливо дивився на них по черзі.

– Так, годі балачок. Нумо шукати Іринея, треба дізнатися, чому він все те написав у своєму записнику, – Аріадна відверто проігнорувала питання Лада, не бажала вона відповідати, Іван їй довірився, тож нехай сам і приймає рішення, що й кому говорити.

– Я іду з вами. Крапка, – побратим підвівся та підійшов до дверей, усім своїм виглядом наголошуючи, що враховуватиме лише свою думку.

– Ну, якщо ти нормально себе почуваєш, я не проти. Тільки сорочку одягни, – Аріадна зиркнула на Лада і швидкома відвела очі, встигнувши помітити, як в нього стрибнула брова. – Гадаю, що варто знайти дівчину, яка була з Іринеєм, вона може знати, де той вештається.

– Відстежиш? – Лад поглядав на неї хитрим поглядом, однак Аріадна вдала, наче нічого не помітила.

Звичайно, їй довелося докласти чимало зусиль, аби спрямувати всі свої відчуття та магію на пошук загадкової незнайомки, проте вже за пів години трійця вартових наближалася до одного з місцевих відділів поліції.

– Ти хоч уявляєш, як нам за це прилетить від Кола? – побратим швидко прошепотів Аріадні на вухо, користуючись миттю, поки Іван задивився на приміщення.

– Чого прилетить? Ти нас невидимими для людського ока зробив, його все одно ніхто не побачить.

– Але Іван усіх бачить! В нього й так проблеми з трансформацією, а ми привели його туди, де він точно купу разів бував, як слідчий. Ще не вистачало зустріти когось знайомого, Івана ж одразу тригерне.