Читати книгу - "Живи і дай померти, Ян Ланкастер Флемінг"

Бонд підійшов до єдиного стільця, котрий стояв навпроти стола М.

— Добре відпочили?

— Так, дякую, сер!

— Чи бачили ви коли-небудь таке?

І М. рвучко витягнув щось із нагрудної кишені та кинув на стіл. З легким стукотом на червону шкіру впала, висвічуючи багатим блиском, золота карбована монета розміром із дюйм.

Бонд узяв її, покрутив і зважив у руці.

— Ніколи, сер! Коштує, певно, фунтів п’ять, не менше.

— П’ятнадцять у колекціонерів. Це — розенобль9 Едуарда IV.

М. знову поліз у внутрішню кишеню і виклав перед Бондом на стіл пригорщу не менш чудових старовинних монет. Уважно розглядав кожну і називав її.

— Подвійний екселлант Фердинанда та Ізабелли,

Іспанія, 1510 рік; екю о’солей Чарльза IX, Франція,

1574 рік; подвійне золоте екю Генріха IV, Франція,

1600 рік; подвійний дукат Філіппа II, Іспанія, 1560 рік; рейдер10 Чарльза Д’Егмонта, Голландія, 1538 рік; золотий четвертний, Генуя, 1617 рік; подвійний луїдор a la meche courte з коротким завитком Луї IV, Франція, 1644 рік… Усе це варте купи грошей, навіть якщо його переплавити. Але воно має ще більшу цінність для нумізматів, бо за кожну з цих монет колекціонери дають від десяти до двадцяти фунтів. Чи бачите ви у них щось спільне?

Бонд замислився.

— Ні, сер.

— Усі вони викарбувані до 1650 року. «Кривавий Морґан»11 був губернатором та командувачем Ямайки від 1674 до 1683 року. Англійська монета тут — справжній джокер. Можливо, такими розраховувалися з англійськими солдатами в гарнізоні Ямайки. Якби не цей факт і дати, то цілком можна було б припустити будь-яке інше походження дорогоцінного скарбу — монети могли здобути інші великі пірати: д’Оллоне, Пьєр ле Гран12, Шарп, Сокінс, Блекбіерд. Так чи інакше, але й «Спінкси13, і Британський музей сходяться на тому, що це, без сумніву, частина скарбу Морґана.

На мить М. зупинився, щоб розкурити люльку. Він не запросив Бонда запалити, а той не насмілився зробити це без дозволу.

— І до біса багатий це був скарб. Приблизно тисячу таких монет хтось поширює у Сполучених Штатах лише за останні кілька місяців. Спецвідділ Казначейства та ФБР відстежили рух тільки цих монет; а скільки ж їх було переплавлено або осіло в приватних колекціях?

І вони увесь час виринають у банках, у торговців золотими злитками, в антикварних крамницях, але найбільше, звісно ж, у лихварів. Фебеерівці опинилося в скрутному становищі. Вони знають, що варто їм лише повідомити про це в поліцію, як джерело надходжень негайно висохне. Усе буде переплавлене в золоті злитки й відразу ж перекочує на чорний ринок. Навіть якщо не брати до уваги раритет монет, то й переплавлене золото неминуче піде в підпілля. Скидається на те, що хтось використовує чорношкірих — швейцарів, провідників поїздів, шоферів вантажівок — тобто цілком безневинних людей, для розповсюдження монет у Сполучених Штатах.

Ось вам типовий приклад.

Після цих слів М. розкрив коричневу папку з червоною зіркою на обкладинці — знак того, що тут зберігаються цілком таємні документи, — і витягнув звідти якийсь аркушик. У перекинутому вигляді Бонд зміг розібрати лише заголовок «Департамент юстиції. Федеральне Бюро Розслідувань».

Далі М. прочитав:

«Захарі Сміт, вік: 35 років, член Спілки залізничних службовців; адреса: 90-Б Вест, 126 стрит, Нью-Йорк».

І, звівши очі на Бонда, додав:

— Це в Гарлемі. Об’єкта упізнав Артур Фейн із «Фейн джуелз інкорпорейтед», 870 Ленокс авеню, як особу, котра 21 листопада принесла для продажу чотири золоті монети шістнадцятого та сімнадцятого століть (опис монет додано). Фейн запропонував за них сто доларів, на що клієнт одразу ж погодився. Під час наступного допиту Сміт заявив, що їх — по двадцять доларів за кожну монету — продав йому в барі «Сьоме небо», а це добре відомий у Гарлемі бар, негр, якого він ніколи не бачив ані раніше, ні опісля. Продавець сказав, що у «Тіффані», знаній ювелірній компанії, за кожну монету дадуть п’ятдесят доларів, однак йому гроші потрібні негайно, а «Тіффані» надто далеко звідси. Сміт придбав одну монету за двадцять доларів, але дізнавшись, що лихвар поруч пропонує за неї двадцять п’ять, повернувся в бар і купив решту три монети за шістдесят доларів. Наступного ранку відніс їх до Фейна. У поліцейській картотеці Сміт не значиться.

Проказавши це, М. поклав папірець назад у папку.

— То — характерний приклад, — наголосив. — Кілька разів вони виходили на посередника, котрий купував монети трохи дешевше, і потім з’ясовувалося, що придбав він їх повну пригорщу — а в одному випадку навіть сотню! — у когось, хто купив їх іще дешевше. Усі ці трансакції відбулися на Флориді чи в Гарлемі. А початковою ланкою завжди був якийсь невідомий негр; у всіх випадках — службовець, успішна та освічена людина, котрий стверджував, що гроші, ймовірно, піратський скарб Блекбіерда14.

— І ці оповідки про Блекбіерда вельми ймовірні, — провадив далі М. — бо є всі підстави вважати, що частина цього скарбу була віднайдена у переддень Різдва 1928 ро­ку, в містечку під назвою Плам Пойнт. Це перешийок у Бофорт Каунті, Північна Кароліна, де потічок під назвою Бат-Крік впадає в річку Памліко. Але не думайте, що я експерт у цьому, — посміхнувся М. — ви можете прочитати усе це в досьє. Тож теоретично дуже логічно було би для всіх цих шукачів скарбів тримати усе це добро, поки історія не забудеться, а тоді швидко викинути монети на ринок. Також вони могли вже тоді — або трохи згодом — продати його гуртом, і вже продавець сам би вирішив його трохи притримати. Загалом, це цілком вірогідна версія, якби не два моменти, — М. зупинився і знову набив люльку. — По-перше, Блекбіерд промишляв піратством у 1690–1710 роках, тож малоймовірно, що в його колекції не було монет, викарбуваних після 1650 року (а ці монети карбували не пізніше 1650-го). Крім того, як я вже казав, дуже сумнівно, щоб до нього в руки потрапив розенобль Едуарда IV, оскільки нема жодних свідчень того, що будь-яке англійське судно, котре везло гроші на Ямайку, захоплювалося піратами. Берегова братія15 за таке б не взялася — надто потужним був супровід такого судна. В ті часи були набагато легші «шляхи збагачення», як це колись називалося.

— По-друге, — М. зиркнув на стелю, а потім знову на Бонда, — я знаю, де цей скарб. Принаймні майже впевнений у цьому. Він — не американського походження. Нині перебуває на Ямайці й насправді належав «Кривавому Морґану», і це — найцінніший скарб в історії.

— Боже праведний! — вигукнув Бонд. —