Читати книгу - "Казки Чаробору, Ольга Соболєва"

- Ще як! - зраділа дівчина і потиснула руку майбутньої роботодавиці.

Ягинішна ще раз уважно подивилася на дівчину і коротко вимовила:

- Спробуємо, а там дивись і толк з тебе буде.

Наступного дня Ярослава прокинулася, як то кажуть, ні світ, ні зоря. І, звичайно ж, не з доброї волі. Крило з кімнатами для співробітників гуло з самого світанку - копошилися перші двірники, прокидалися ранкові кухарі, починав метушитися інший персонал. Дівчині, можна сказати, пощастило, адже її розкладачку поставили в кімнаті з бабусею. Решта працівників проживали по кілька чоловік в приміщеннях типу гуртожитку, або ж приїжджали з найближчих селищ. Крім Ярослави і бабусі, в їх кімнаті жила тільки та сама давня подруга – тітка Таня. Обидві ще спали, а ось Ярослава лежала і прислухалася до звуків пробудження пансіонату.

Вчора вона познайомилася з літньою жінкою, яку всі називали Ягинішна. Цікаво яке її справжнє ім’я? Чи то утворилося від по-батькові? У старших же прийнято казати Степанович чи Остапівна. Особливо людям пенсійного віку. Навіть її бабусю сусідки часто називали «Галиславівна». Звучить смішно, але Ярослава вже звикла. Тим більше, що бабуся була зовсім не проти такого звернення.

Як виявилося, жвава старенька, в яскравому червоному сарафані, була добре відома в краях Чаробору. Тітка Таня весь вечір розповідала дівчині, як Ягинішна людям допомагає, звірину в лісі береже, трави збирає. Стару тут шанували на кшталт берегині чи й навіть чарівниці. Та вона такою й була – легенди всі напам'ять знала, жодне свято не обходилося без її чіткого керівництва, а де яка біда, так відразу ж до неї за порадою бігли. Але Ярославу цікавило тільки одне – місцеві оповідки! А зі слів тітки Тані, їх тут було настільки багато, що хоч книги пиши! Виходячи з вчорашньої угоди, дівчині належало допомагати старенькій, в обмін на місцеві легенди. Галина Владиславівна, яка знала про палке захоплення внучки, погодилася. Тим більше, що весь персонал дуже тепло відгукувався про Ягинішну, а сама Ярослава гостро грошей не потребувала – дівчина протягом усього навчального року підробляла і тепер мала достатньо заощаджень на літо. Та й, чесно кажучи, Галина Владиславівна завжди виховувала онучку досить самостійною. Змалку привчала приймати рішення, дозволяла витрачати кошти на свій розсуд, довіряла словам і обіцянкам.

З боку Ярослави це було не зовсім те, на що вона розраховувала, збираючи валізи в пансіонат. І все ж дівчина вже мріяла, як приїде в місто, радісно помахає перед друзями списаними зошитами, а потім видрукується у великому книжковому клубі. Ширяючи на крилах цих мрій, Ярослава швиденько одяглася, поснідала і, випитавши у ще заспаної тітки Тані дорогу, відправилася до будинку Ягинішни.

Спустившись з пагорба, дівчина минула поворот на Роздоріжжя і попрямувала до узлісся. Туди вела потріскана асфальтна дорога, що стелилася вглиб Чаробору. З боків росли високі міцні сосни, а в кінці, неначе чорна цятка,  виднівся двір. Як же легко тут дихалося! А цвірінькання птахів і шелест вітру між дерев звучали краще будь-якої музики. Задивившись на верхівки дерев, Ярослава не відразу почула шерех у придорожніх кущах ялівцю. Спочатку навіть важко було зрозуміти, звідки цей тихий звук. Та от зовсім поряд легенько затремтів один із густих кущів. Неспішною котячою ходою звідти вийшла на подив велика, ні просто таки здоровенна, рись. У зубах вона несла маленьке кошеня. Дівчина буквально завмерла посеред дороги. В експедиціях батьки не раз стикалися з дикими тваринами і розповідали, що ті, захищаючи дитинчат, можуть вести себе агресивно. Тож, ані шуміти, ані різко тікати не варто.

Тим часом рись дійшла до середини дороги. Дбайливо поклавши на землю кошеня, вона ніжно лизнула його жовто-коричневу спинку. За чим уважно поглянула на Ярославу. Після чого, хрипло нявкнувши, тварина підтюпцем зникла все в тому ж ялівці, а дівчина розгублено залишилася стояти на дорозі. Між тим рисеня, не розуміючи, що відбувається, незграбно піднялося на крихітні лапки. Пройшовши пару кроків, воно смішно осіло на пухнасті сіднички, після чого знову вайлувато піднялося. Так відбувалося раз по раз, поки малюкові не набридло, і він, не дібравшись до найближчої цілі, зморено всівся в метрі від незнайомки. Дівчина весь цей час уважно оглядалася по сторонах, але жодного натяку на присутність мами-рисі не знайшла. Тому підійшла до знахідки впритул. Смішно підхопившись, рисеня зайнялося шнурками з кросівок Ярослави і навіть не звертало уваги на те, що родителька залишила його посеред дороги.

Оце так вийшла в перший робочий день! Ще ніразу в житті їй не доводилося так близько бачити дику тварину. Тим більш таку небезпечну. Навіть у зоопарку були настільки великі вольєри, що їхніх плямистих мешканців було видно лиш здалеку. А яка та рись була величезна! Такі взагалі існують? Та зараз актуальним було зовсім інше питання – «Що робити далі?».