Читати книгу - "Казки Чаробору, Ольга Соболєва"

- Галина Владиславівна, у нас зараз такий потік гостей, що змушений просити вас відразу приступити до роботи. Хлопці з кухні самі введуть вас в курс справи, - управитель глянув на довідку з поліклініки. - Санітарна книжка в порядку. Прекрасно.

Задзвонив службовий телефон, і чоловік перервався:

- Слухаю. Так, Світлана. Так. Як сто кілограмів? Нам десять треба! Зараз прийду, товар не приймай, - поклавши трубку, управитель знову звернувся до новоприбулої. - Ви вже вибачте, поспішаю. Документи завтра оформимо.

- А онучка моя теж на кухню влаштована? - поцікавилася Галина Владиславівна.

- Яка онучка?

- Ярослава. Я відразу попередила, що з нею приїду. Їй сімнадцять років, а батьки в експедиції. Ось я і дбаю про неї, - пояснила жінка.

- Ой-ой-ой. Зовсім про неї забув, - сполошився Дмитро Костянтинович. – Але я не бачу дозволу від її батьків. Без нього взяти не можу. Самі розумієте, в нас скоро перевірка.

- А я? – розгубилася жінка. – Я її бабуся, теж несу відповідальність… Та й з шістнадцяти ж можна працювати…

- Зрозумійте правильно, якщо приїдуть батьки дівчини і підпишуть папери, то я з радістю візьму її офіціанткою чи кимось ще. А поки що… В нас дуже, наголошую ДУЖЕ, прискіпливі власники. А комісія, що буде перевіряти, так загалі звірі.

Тим часом Ярослава чекала бабусю в коридорі біля кабінету управителя. На той момент вона ще не знала, що роботи в пансіонаті для неї немає. Як виявиться пізніше, навіть спати їй запропонують на розкладачці. Але на даний момент дівчина насторожено оглядалася. Вона сиділа на одному зі стільців, завбачливо поставлених при кабінеті, і розуміла, що їй тут абсолютно не подобається. Так, фасад у "Причароборья" виглядав чарівно, всередині все виблискувало в кращих етнічних традиціях інтер'єру, але працівники трудилися тут, немов зграя мурах. Ярослава ж не вміла працювати в такому ритмі. І, чесно кажучи, не хотіла.

Поки дівчина розчаровано морщилася від голосних звуків і постійних окриків між працівниками, в коридорі з'явилася висока літня жінка. Червоний вишитий світлою ниткою сарафан, мережана хустка на плечах і густа сива коса виділяли стареньку на тлі інших, як сонце серед хмар. Однією рукою жінка трималася за білий різьблений посох, а в другій несла спорожнілий плетений кошик. Підійшовши ближче, новоприбула сіла на стілець біля Ярослави.

- Добрий день, - ввічливо привіталася дівчина.

- Може й буде добрий, - відповіла старенька, з цікавістю розглядаючи співрозмовницю. - Новенька?

- Так, - кивнула Ярослава. - Бабусю на кухню покликали працювати, а я з нею ніби як за компанію.

- І де трудитися будеш? Мабуть, офіціанткою?

Але у відповідь дівчина лише знизала плечима. Не розказувати ж жіночці про те, що Ярославі взагалі ніким не хочеться тут працювати. Повз промчали кілька хлопців з казковими костюмами в руках. Дівчина провела їх зацікавленим поглядом.

- Це вони до свята готуються. Кінець Русального тижня, - знову заговорила літня жінка.

- Я читала, що у вас тут всякі шоу для гостей ставлять, - відповіла дівчина.

- Шоу! - пирхнула старенька. - Це так тепер у вас в містах називається? У нас в Чароборі споконвіку традиції шанують, жодного свята предків не пропускаємо. А як побудували громадину цю, - жіночка махнула довкола себе рукою, - так і заїжджі в танці пускаються. Нехай пускаються. Шкоди від них ніякого, а духам веселощі.

- Духам? - перепитала Ярослава.

У відповідь старенька хитро посміхнулася, але все ж відповіла:

- Жителі наших околиць. Русалки, полудниці, домові та інші чарівні істоти. Є злі нав’ї, а є бешкетливі лукав’ї.

- Ой, я якраз легенди різні збираю, - загорілася інтересом дівчина. - А багато їх у вас? Я б записала. Якщо можна, звичайно. А хто більше всіх легенд знає?

- Та тільки я їх всі, мабуть, і знаю, - жінка знову хитро посміхнулася і на мить Ярославі здалося, що її зелені очі заблищали. - Тільки марно чужинцям не розповідаю.

Раптом двері кабінету відкрилися і звідти вийшов Дмитро Костянтинович з бабусею Ярослави. Побачивши літню гостю, чоловік розплився в щирій посмішці:

-А-а, Ягинішна, здрастуй-здрастуй. Заходь, для тебе хвилинка завжди знайдеться.

- Онучко, уявляєш, тобі немає роботи, - Галина Владиславівна засмучено сплеснула руками.

Не встигла Ярослава поцікавитися подальшими діями, як управитель радісно вигукнув:

- Ягинішна, ти вже кілька місяців нарікаєш, що тобі помічниці на літо не вистачає. Галина Владиславівна так внучку нахвалювала, каже розумна, добра, працьовита. Візьми до себе, а?

- А платити-то я їй чим буду? - здивувалася старенька. - Золотої лані в сараї не тримаю! А за трави мої не так вже багато ти мені платиш.

Дмитро Костянтинович з докірливим прищуром проігнорував скаргу старенької, а от Ярослава встряла в розмову:

- Так мені грошей особливо і не треба. Батьки вічно з лишком надсилають. А де тут їх витрачати?

- Ну, коли грошей не хочеш, то казками давай розраховуватися буду за допомогу. Піде? – Ягинишна простягнула зморшкувату долоню.