Читати книгу - "Не думай про майбутнє, живи життям, Фіголь Анастасія"

Наступного ранку Ангеліна прокинулася від звуків дощу. Краплі стукали по даху і вікнах, створюючи заспокійливумелодію. У місті дощ завжди здавався їй неприємним: мокрі парасольки, сірі вулиці, холодний вітер. Але тут, уселі, він здавався зовсім іншим - теплим, ніжним, майже музичним.

Вона підвелася і відкрила вікно. Прохолодне свіже повітря наповнювало кімнату. Десь у горах тонко звучав дзвін коров'ячогодзвіночка, а сад під дощем виглядав немов з казки. Вперше за довгий час Ангеліна відчула, що їй хочеться вийти назустріч цьому дню, а не сховатися від нього.

Лариса чекала її на кухні, вже звично приготувавши простий сніданок.

 - Як спала? - запитала вона, помічаючи більш спокійний вираз обличчя Ангеліни.

 - Набагато краще, - відповіла та, сідаючи за стіл.

 - Чудово, - посміхнулася Лариса. - У мене сьогодні для тебе нове завдання.

 - І яке ж? - здивувалася Ангеліна.

 - Ми будемо збирати трави з бабусею.

 - Збирати трави? - Ангеліна не могла стримати сміху. - Ларисо, я ж зовсім не розбираюся в травах.

 - А це не важливо, - сказала вона, роблячи ковток чаю. - Ти навчишся. І я впевнена, тобі сподобається.

Бабуся вже чекала їх на порозі зі своїм плетеним кошиком. Вона вручила такий самий Ангеліні і пояснила, які трави їм потрібно зібрати.

 - Ось це - м'ята, а це меліса, - пояснювала вона, показуючи рослини. - Їх ми будемо сушити для чаю. А ще потрібні квіти звіробою і ромашки.

Ангеліна спочатку почувалася невпевнено. Трави виглядали дуже схожими, і їй здавалося, що вона зірве щось не те. Але старенька бабуся терпляче показувалаїй кожен листочок, кожну квітку, а Лариса підбадьорювала:

 - Не переживай. Тут немає неправильного. Просто уважно дивися.

Через деякий час Ангеліна відчула, що її рухи стали впевненішими. Вона почала помічати те, чого раніше навіть не помічала: тонкий аромат трав, прохолоду під ногами від землі, те як ніжно дощ торкається листя дерев, кущів, трав.

 - Знаєш, - раптом сказала вона, - я ніколи раніше не звертала уваги на такі речі. В місті все так швидко... А тут час ніби зупиняється.

 - Саме тому ти тут, - відповіла бабуся. - Щоб навчитися бачити те, що інші пропускають.

Після збору трав старенька запросила їх до своєї хати. Вона показала, як правильно розкладати трави для сушіння, і зварила для них свіжий чай з м'яти і меліси.

Коли Ангеліна зробила перший ковток, її заполонило відчуття тепла і спокою. Цей чай мав зовсім інший смак, ніж той, який вона пила в місті. Це був смак справжньої природи, смак моменту.

 - А тепер, - сказала бабуся, дістаючи зі скрині невеликий пучок сухих квітів, - ми зробимо для тебе маленький амулет.

 - Амулет? - здивувалася Ангеліна.

 - Це просто символ, - пояснила бабуся. - Він буде нагадувати тобі, що ти сильна, що ти зможеш знати себе навіть у найтемніші часи.

Ангеліна не могла стримати усмішки. Вона обережно тримала в руках пучок трав, обв'язаний яскравою стрічкою, і відчула, як маленька частина її серця почала знову наповнюватися світлом. Ангеліна сиділа на ґанку, дивлячись на зіхід сонця. Дощ припинився, і небо засяяло теплими рожевими й золотими відтінками. Вона дивилася, як сонце ховається за обрій, і вперше за довгий час відчула радість.

Ця радість не була гучною чи сліпучою. Вона була тихою, схожою на шепіт. Але саме ця тиша змусила Ангеліну зрозуміти, що вона на правильному шляху.