Читати книгу - "Не думай про майбутнє, живи життям, Фіголь Анастасія"

Минав перший місяць після повернення Ангеліни до міста. Її життя вже не виглядало так, як раніше. Воно більше не було метушливим і важким. Звичайно, проблеми нікуди не зникли, але тепер Ангеліна дивилася на них інакше.

Одного ранку вона прокинулася від променів сонця, що проникали крізь легкі білі фіранки у її кімнаті. Вона більше не ставила будильник, щоб прокидатися раніше, ніж її тіло було готове. Її день починався так, як вона цього хотіла: із чашки чаю, кількох хвилин тиші і думок про те, що принесе сьогоднішній день.

На столі лежав її зошит. Тепер Ангеліна писала щодня, записуючи навіть найдрібніші радощі: запах свіжої кави вранці, приємну зустріч із другом, усмішку незнайомця на вулиці. Вона більше не чекала великих подій, щоб відчути щастя.

Того дня вона вирішила прогулятися до ринку. На невеличкому прилавку з квітами вона побачила ромашки і відразу згадала про бабусю. Усміхнувшись, вона купила букет і подумала, що зателефонує їй увечері, щоб розповісти, як у неї справи.

На зворотному шляху Ангеліна зустріла сусідку, молоду дівчину, яка завжди виглядала трохи сумною. Вони раніше майже не спілкувалися, але цього разу Ангеліна зупинилася.

- Привіт, - сказала вона. - Це для тебе.

Вона простягнула дівчині одну з ромашок із букета. Та здивовано подивилася на неї, а потім усміхнулася.

- Дякую, - відповіла вона. - Це дуже мило.

Ангеліна рушила далі, і її серце наповнилося теплом. Вона зрозуміла, що іноді навіть найменший жест може принести радість не тільки іншим, але й собі.

Того вечора вона сіла на підлогу біля свого вікна і знову взяла зошит. Вона перегорнула кілька сторінок назад і натрапила на лист, який писала собі в селі.

"Дорога Ангеліно,
Я знаю, як тобі зараз важко. Але ти сильніша, ніж думаєш…"

Її очі наповнилися сльозами, але це були сльози щастя. Вона згадала, як здавалося, що вона ніколи не вийде з тієї темряви. Але тепер вона була тут: у теплій квартирі, з квітами на столі і думками про новий день, який принесе їй радість.

Вона взяла ручку і написала:

"Дорога Ангеліно,
Ти пройшла великий шлях, і я пишаюся тобою. Ти навчилася знаходити щастя у простих речах, жити сьогоденням і любити себе. Це тільки початок, і я знаю, що ти зробиш своє життя прекрасним.

Твоя нова ти."

Наступного ранку Ангеліна вирушила до парку. Вона взяла з собою блокнот і кілька кольорових олівців, які купила напередодні. Вона нарешті вирішила почати малювати, як завжди мріяла.

Сівши на лавку, вона почала малювати те, що бачила перед собою: старе дерево, квіти на галявині, сонце, що пробивається крізь гілки. Її рука рухалася впевнено, а серце билося рівно і спокійно.

Вона більше не думала про майбутнє. Воно більше не лякало її. Її хвилювало лише одне: цей момент, це життя, це щастя бути тут і зараз.

Кінець