Читати книгу - "Прожити чуже життя, Олександр Гребьонкін"

У Будинку грамзапису Люцина сказала продавцю у круглих залізних окулярах:

- Мені мали залишити платівку Лемешева.

- Дозвольте поцікавитися вашим прізвищем?

- Леві.

Продавець дістав з-під прилавка конверт із платівкою.

- Прошу вас, товаришко Леві.

Поки Люцина розплачувалась, Петро тримав платівку з якоюсь таємною радістю, ніби вони йшли за скарбом і ось знайшли його.

Сховавши гаманець у сумочку, Люцина запитала:

- Слухай, а тобі подобається Моцарт?

- Моцарт?

Максимов кивнув, невиразно пригадуючи, де він уже чув мелодію цього композитора.

«Ах, так, "Реквієм". Як добре, що згадалося!

До них колись до заводського Палацу культури приїжджав оркестр, виконував різні класичні композиції, серед яких був і «Реквієм» Моцарта.

- Мені дуже подобається «Реквієм». Сумна, але гарна музика!

– «Реквієм» – добре, але як тобі «Чарівна флейта»? Або "Дон Жуан"?

Петро знизав плечима.

- Ось бачиш, ти не знаєш. І не засмучуйся!

Люцина з усмішкою приклала пальчика до його вуст.

- Зараз ми спитаємо.

І вона звернулася до продавця платівок:

- У вас є музика Моцарта?

Вилуплені очі юнака підкреслювали його круглі окуляри.

- Що саме вас цікавить із Моцарта?

- Може є у продажу арії з його опер?

- Ні, на жаль. У цьому жанрі, товаришу, можу запропонувати «Семена Катко» Прокоф'єва. Або ось... пісні з опери «Тихий Дон»...

- Ні, це не те, дякую!

Продавець розвів руками.

- Може, я вам зможу... допомогти? – спитав хтось за їхніми спинами.

То був приємний баритон; слова вимовлялися з паузами та з деяким іноземним акцентом.

Позаду стояла людина середнього зросту у вільному і, очевидно, дорогому сірому костюмі. Під піджаком виднілася жилетка, з кишеньки якої стирчав ланцюжок годинника. Свій капелюх чоловік зняв і тримав у руці, часом помахуючи нею через задуху в магазині, оголивши ретельно прилизану коротку стрижку. Обличчя його було гладко виголеним.

- Ми не потребуємо допомоги, спасибі, - похмуро сказав Максимов.

- Дякую, ми підемо, - сказала Люцина, зиркнувши на Петра.

- Як вам заманеться. Просто... я чув... Моцарт... так, вас цікавить … Моцарт...

- А ви можете щось порадити? – з інтересом запитала Люцина.

- Справа в тому, що проїжджаючи... деякі кількості країн... на шляху до вашої я, як це вірно сказати... придбав кілька платівок. Серед них є дві… арії із… «Чарівної флейти» Моцарта.

- Це чудово! – сплеснула руками дівчина. – А ви не могли б допомогти придбати таку платівку?

- Ймовірно у вашій країні... такої, як ця... немає...

Зирнувши на засмучений вигляд дівчини, іноземець усміхнувся і додав:

- Але ... я можу ... е-е-е ... продати вам свій ... екземпляр, а коли буду ... додому - зможу купити собі ще ....

- Це було б чудово! А як це можна зробити?

Іноземець рухом фокусника дістав із кишені квадратик.

- Ось моя... картка. Тут … телефон. Подзвоніть… увечері, і ми домовимося... про зустріч. На жаль, зараз не можу, прошу вибачити, мені потрібне ... посольство...

Іноземець розкланявся і вийшов.

- А здорово він чеше по-нашому. Понаїхало їх тут! - буркнув Максимов, дивлячись услід інтуристу.

- Ну, що ти, Петре! Такий ввічливий іноземець. Наразі їх багато приїжджає у зв'язку з будівництвом. Індустріалізація... Інженери, фахівці всякі...

Вони вийшли із задушливого магазину. Помаранчеве сонце осявало світ, і свіжий вітер заспокоїв їх.

Вони переглянули візитну картку незнайомця. Там був позначений телефон та ім'я "Гвідо Вальдімагр".

- Ага. Валь-ді-магр. Ну й прізвище! Мабуть, купив, як сувеніри, матрьошку, горілку, ікру… Або вусатих козаків... – уїдливо промовив Максимов.

- Так. Посадить поруч козака і матрьошку, а сам ікру жертиме і оковитою запиватиме!

І Люцина залилася сміхом.

- Говорять до кінця п'ятирічки хочуть запросити іноземні делегації, - додала вона. – Цей мабуть у розвідку приїхав!

Надалі Петра ніби прорвало: він багато говорив, жартував, зворушливо упадав за дівчиною в ресторанчику, запросив її на танець. Звучало аргентинське танго «Кумпарсита», палали свічки на столах, горіли різнобарвні лампочки і відблиски стрибали по обличчю Люцини, ніжному, мов кульбаба, і він торкався губами до її вуха, шепотів щось зворушливе.

На естраду вийшов співак і, наслідуючи Вертинського, томно заспівав: