Читати книгу - "Опора, Moon Grey"

        - Чому? Адже багато хто хоче не втрачати зв'язок! 

       - Ні, це не через те. Це тому, що в кожного своє завдання. Є алгоритм, який має 18 річний виток. Це наче рік, тільки подовжений. Бо завдання накладаються одне на одне і виконання одного на половині шляху -це вже готове завдання для нового, хоча результат від першого ще не отриманий. А час на кохання з минулим життям, втраченим через завдання, це наздоганяється через накопичений смуток. І тоді люди, в яких частинки моєї душі, відкликаються на цей смуток -  пишуть книги, знімають фільми, малюють картини, складають музику, занурюються в дослідження, створюють речі ті, які поєднають інші частинки і відбувається єднання. Як через цей малюнок. Ні я, ні ти, ми в нинішнім не малювали його. Ми ті дзвони не дзвонили, але нас це поєднало. Ми не завершили наше кохання, бо це "побічна реакція від володіння емоціями", так мені пояснили тут. - Сумно повідомив голос. 

        - Мені прикро і сумно. Але для чого ж тоді кохання? 

        - Я шукаю цю відповідь. Але я маю бажання пояснити тобі інше. Про оті речі для ритуалів. Саме маніпуляції з ними допомагають живим бути вільними і жити далі в фізичних тілах.

        - Продовжуй. - Серце Рити стислось від жалю до себе, від туги по коханому. І заодно мозок Рити став думати в іншому напрямку: "коли вже прийшла ця інформація, десь мусить бути важель впливу". 

Голос тим часом продовжив: 
        - Бо ми всі невід’ємні одне від одного, але розвиток іде різними шляхами і в кожного свій відлік часу, попри те, що є годинники і пучок світла прив’язали до певного рахунку. Не витрачені хвилини, коли людина раптово змінює своє життя, а сама не підготовлена до змін. Не знає про сили. Чи є сильніші сили і втручаються зненацька, ну, той, хто підготовлений краще, то ці хвилини якраз і стають каменем «на душі». Тій душі, яка є частинкою цілого, має такі ж частоти електромагнітного поля і тому йде поєднання з "втраченими можливостями" зі сторони живої людини. Це ти зберегла "каменем" мій час, це здатність живих людей. Це непрожиті емоції. - Він помовчав і додав. - Рито, варто сказати, що туга та смуток не додає життя, а навпаки віднімає. Це певна "плата" за збереження тягаря мого часу. Я тобі вдячний за це.  

        - Ти зараз таке нагородив. Але я щось –таки і зрозуміла.

        - Що?

        - Ти забрав камінь, бо то твоя броня? Невитрачений час. Ти просто забрав свій час.

        - І я радий, що ти мені його віддала.  

        - Я не певна, що розумію все. Але ти говори. Що на рахунок картини і асоціацій?  

        - Картина, то вже суто твоє. То підсвідомість вибудовує власні шляхи виконання завдань Душі для саморозвитку. Це вона має свій шифр з мозком. Ти в усім світі зможеш розпізнати своє. Завжди. Виділити з усього. Бо усе -це цілісність, яка поєднує мільярди частинок душ. Картина намальована для багатьох. Але я не повинен тобі додатково про інших розповідати. 

        - Що? Що саме я не маю знати?

        - Є інші люди. Клони. І це зараз тут проблема. Все інше я можу розповісти, але не про них. Та я сказав це, щоб ти розуміла про що мова.

        - Ок.- Рита була готова прийняти все, аби тільки Орест довше залишався поруч.

        - От ті клони, вони також можуть володіти частками душі оригінальної людини. А проблема в тім, що вмирають оригінали.

        - Але, якщо це клони, то це ж повна ідентичність?

        - Так. Але фізичного тіла. Не Душі. А душевні завдання в результаті вирішення їх клонами втрачають енергію.

        - І? І в чому проблема?

        - Світ починає згортатись і перетвориться на плазму. Бо душі перестали проявлятись, щоб не зникнути. Адже вони тільки частинки цілого. Якщо зникне більшість оригіналів, то зникнуть і емоції.Тому душі виконують певну програму, щоб уникати надмірного виплеску енергодайних емоцій. 

        - Так це ж мільярди років минуть.

        - Рито, ти зараз думаєш, який рік?

        - 2025-й.

        - Майже. Але зараз ти в 2025, згідно перезапущеної історії, за два рази до Різдва Христового. 

Рита знов гикнула і аж зупинилась.

         - Всмислі «До»?

         - Це повтор історії. Люди намагаються відновити почуття Любові, але клони все паскудять знов і знов, світ згортається і починається знову. В нинішнім народжуються нові діти, які вже носіями оригінальних та клонованих програм в Менталі і вони живуть серед нинішніх з інших вимірів. Всі спілкуються і є сусідами. Час наклався кілька разів і люди думають, що минули часи. 

        - Капець. Відчула себе древньою істотою.

        - Та ну, годі тобі!

Вони засміялись разом.

        -  А як це на прикладі оте, «втрата енергій»?

        - Чому ти малювала картинки в дитинстві? Чи щось робила таке в домашніх завданнях?

        - Чому –чому… задавали. От і робила.

        - Але ж ти зараз цього не робиш, хоч і хочеш. Там на картинці все є, правда ж?

        - Ну, є. – Погодилась Рита. – Але я роблю інше. І те вже не на часі. Неактуально.

        - Так, звісно. Але ти оте не зробила. Те, що в дитинстві так і залишилось нереалізованим.

Рита стисла губи в смужку на обличчі.

        - Ти зараз закриваєш рот собі таким чином?

        - Ну, ти як психолог прям. Так. – Рита кивнула, - закриваю. Мені шкода, але я втратила азарт, щоб  оте зробити. Мені потрібно, - дівчина подумала, - мабуть потрібно, час на переосмислення.

        - Але ж тебе сколихнуло бачення пікселів, з яких складені пазли, а з них ціла картина в картині?

        - Так, але то від подиву та захвату. Співпадіння можливо. Але робити це- ну, не дуже хочеться.

        - А що ти уявляєш під отим «робити».

        - Я хочу зробити шедевр, а те, то тільки дитячі мрії. Минуле.

        - Ти торкнулась картини, яка стягнула з тебе "камінь", якого ти навіть не бажала скинути. Що це по-твоєму? – Голос Ореста став наче сталевий.