Читати книгу - ""Бравлери проти Клешерів", Obabych"

"Портал в інший світ"

    Наступного ранку, після зустрічі з Шеллі, Ріко прокинувся раніше за Кольта і вирішив трохи прогулятися. Хоча й надворі була похмура погода, його настрій був бадьорий, хотілося нових вражень і треба було спробувати провести хоча б один бій на арені. Робот попрямував сірими від дощу ранковими кварталами, які починали потроху прокидатися.

Цей світ здавався безтурботним та мирним, але в той самий час, щось ховалося за його ігровими краєвидами. Роздумуючи над цим, Ріко вийшов до ринку – там вже відкривалися перші крамнички. Різкий порив вітру ледь не збив сталевого здорованя з ніг. Позаду нього з’явилася постать у темному плащі та капюшоні, який повністю прикривав обличчя.

- Воу, полегше! - навіть металевий голос видав подив - ти хто такий?

Відповіді не було. Темна постать стояла наче статуя і було не зрозуміло чи це живе створіння чи якийсь привид. Ніг не було видно і здавалося створіння літає по землі. Ріко вже хотів піти від гріха подалі та повертатися спиною до цього створіння не хотілось.

-  Перепрошую!  Я до вас звертаюсь!

 З-під капюшона блиснули відьомські, яскраво-фіолетові очі. Ріко хотів було дістати автомат, але навіть поворухнутися не зміг. Довкола відьми, з-під землі, почали підійматися озброєні скелети. Тіма був наче в’язень у тілі паралізованого робота, ні вийти з гри, ані крикнути.

  Раптом все навколо закружляло та замерехтіло, Ріко підхопило у повітря та закрутило так, що було не зрозуміло де верх, а де низ і невідомо скільки часу він так крутився. Робот опинився в похмурій печері. Світло ледь жевріло від декількох смолоскипів на стінах. 

Ріко стояв по центру правильно вирізьбленого мармурового кола. Недалеко від нього стояв вусатий здоровань, за спиною котрого зависла у повітрі відьма. Вусатий був у золотих обладунках зі здоровенним мечем. Його обличчя важко було назвати добрим.

- Перший пішов! - зловісно вигукнув вусатий, - ну що ж не за горами і інші.

  Більше нічого не сказавши, він розвернувся і зник в темряві печери, через мить скрипнули і гучно зачинились двері. Ріко хотів було встати, але навіть мізинцем не міг поворухнути.

- Що вам потрібно? Де я? - він ніяк не міг оговтатись від останніх подій. Відьма направила магічний посох у бік  Ріко і той слухняно пішов вслід за нею темним тунелем, аж доки не увійшли до коридору з тюремними камерами.  Охороняли темницю здоровенні, залізні, рогаті монстри з металевими шипами на плечах.

Ріко завели до крайньої камери, гучно лязгаючи залізом за ним зачинились двері. Відчуття підконтрольності пішло і стало легше.

"Так мабуть тут ми і закінчимо" - сам до себе сказав Тіма - "буду виходити з гри, бо щось мені здається, що ці події не по плану..."

  Він спробував визвати ігрове меню аби вийти з гри, але  нічого не вийшло. Ще одна спроба, потім знов, знов … але нічого не вдавалося.

- Привіт,– почувся голос з сусідньої камери.

- Хто ти? - Тіма розгублено запитав у відповідь.

- Не бійся! Якщо ми тут, то вже точно не вороги один одному. Мене звати Сюзі.

Це була гарна дівчина з довгим, темним волоссям та великими карими очима. Її фіолетовий плащ дуже пасував до світлого каптану. Тіма не бачив таких раніше у грі і тепер починав розуміти, що він вже не в світі Бравл Страз.

- Мене звуть Рикошет. - привітався Тімі - чому ми тут?

- Я не знаю чому ти тут, але знаю хто до цього причетний! - відповіла Сюзі. -  Ти скоріш усього не з Клешу, судячи з того, що я раніше не бачила таких як ти. Ми знаходимося в тюрмі Адену - столиці Клешу. Керує тут усім Все Око та його права рука Король Варварів.

   - Все Око, - повторив Ріко, згадавши розповідь Шеллі

   - Порушуючи усі правила нашого світу - продовжила Сьюзі -  Аден почав завойовувати та поглинати інші міста та клани. Моє королівство повстало проти такого свавілля, тому мене було викрадено. 

- Ану тихіше! - пролунав голос металевого охоронця, що проходив повз темниці. За його рогатим шоломом зовсім не було видно обличчя і не було зрозуміло чи то такі металеві обладунки чи то просто створіння було повністю металеве.

- Чуєш брат! - Ріко звернувся до охоронця, - ми з тобою з одного тіста, тобто з металу – тож повинні допомагати один одному!

- Моє завдання охороняти бранців, а не спілкуватися з ними - спокійно відповів залізяка.

- От тебе як звати? - не вщухав Ріко і охоронець мимоволі відповів.

- Нас усіх звати Пекка!

- Як це всіх звати?

- В мене немає власного імені, нас кличуть по назві нашої гільдії,- пояснив охоронець трохи знітившись.

-Хм.. Ну тоді буду називати тебе...  Залізняк!

- За-лі-зняк - повторив задоволено Пекка, тепер у нього було його власне ім’я.

Рикошет представився охоронцю і пустився в довгу цікаву розповідь про битви в Бравл Старз і те, що усі гравці унікальні і самі ладні вибирати свій шлях. Охоронець все з більшою цікавістю слухав історії бранця.